Не гайте часу у вузі, щоб бути «своїм» й у Пекіні, й у Тулузі!Половина задоволення від поїздки за кордон втрачається, якщо не розумієш мови країни перебування. Та як би тільки задоволення! А справи, що через це вирішуються зовсім не так, як треба та ще й утричі довше, ніж могли б! Впевнений, якби провести відповідне дослідження серед ділових людей, з'ясувалося б, що найуспішними у справах є якраз ті, хто не витрачає нервів та часу на переклад та розуміє своїх ділових партнерів «з півслова». Тож знання іноземної мови сьогодні для багатьох (на щастя!) – повсякденна необхідність. 8/10/2001 Про те, як ця необхідність враховується нашою державою в особі тих, хто відповідає за освітній рівень нації, ми вирішили дізнатися з перших рук – у Міністерстві освіти і науки України. Наш співрозмовник – директор Науково-методичного центру вищої освіти МОУ Казимир Михайлович ЛЕВКІВСЬКИЙ.
– Отже, саме ваш департамент визначає «політику» у викладанні іноземних мов в Україні?
- В усякому разі, це один з напрямів нашої роботи.
– Центр створений за останнє десятиріччя?
- Ні, цей структурний підрозділ Міністерства освіти утворений ще у 1956 році і називався він тоді Науково-методичний кабінет вищої освіти. Усього таких кабінетів було шість. З 1991 року, коли ми вже стали самостійними, кабінети об'єднали й виник Інститут системних досліджень МОУ, а потім отримали і нинішню назву. При Міністерстві є також аналогічні центри з середньої освіти та професійного навчання.
– І які головні функції Центру?
- Ми, так би мовити, визначаємо зміст підготовки фахівців з вищою освітою, здійснюємо координацію розробки державних освітніх стандартів та програмно-методичне забезпечення навчального процесу. Також проводимо конференції з розповсюдження передового досвіду досягнень професорсько-викладацького складу, якості підготовки спеціалістів, забезпечення закладів навчально-методичною літературою. Організуємо також проведення студентських олімпіад, різних конкурсів, наприклад – на кращу наукову студентську роботу тощо. Тобто – весь комплекс питань щодо навчання у вузах. Структурно він поділений на чотири основних напрямки, серед яких і гуманітарна підготовка – політологія, історія, філософія, ну й у тому числі іноземні мови.
– Чи є щось принципове, чим відрізняється сучасне навчання іноземним мовам?
- Принциповий момент – це кардинальне збільшення часу на опанування мовами. До 1991 року, тобто у колишньому СРСР, коли всі нормативні документи надходили з Москви, на вивчення іноземних мов відводилося тільки 216 годин. Але потреби сучасного життя аж ніяк не порівняти з тодішніми. Тож ми переглянули всі плани і вирішили розробити свою нормативно-правову базу.
З 1992 року ми почали розробляти нові власні держстандарти. І на іноземні мови відвели 324 години (або, як у нас кажуть, шість кредитів). Тобто на 100 з лишком годин більше! Більш того, – ми дали можливість вузам на свій розсуд збільшувати кількість годин за рахунок вузівського компоненту, на який відводиться 30% бюджету часу, передбаченого на підготовку фахівців з вищою освітою. Таким чином, кожен вуз має право додавати ту чи іншу кількість годин на вивчення іноземної мови.
– А як справи з технічним забезпеченням?
- Обладнані лінгафонні кабінети є практично в усіх вузах. Дуже активно іде комп'ютеризація. Завдяки цьому, до речі, з'явилася можливість широко застосовувати таку форму навчання, як дистанційна. Тобто якщо людина володіє Інтернетом, вона може вивчати мову, сидячи вдома.
– На вашу думку, це ефективний засіб?
- Якщо немає інших можливостей, то це, як на мене, не найгірший варіант. Не у всіх, і не всюди є можливості відвідувати регулярні заняття. До того ж, є цікаві й досить ефективні комп'ютерні програми навчання.
– А всілякі заочні курси типу ЄШКО? Ви маєте на них якийсь вплив?
- Ні, ми не маємо до них ніякого відношення. Взагалі зараз дуже багато виникає всіляких курсів під всілякими гаслами... Справжній бум, адже попит на іноземні мови, на їхнє знання колосальний. Тож є можливість заробити на цьому великі гроші. Що ж до якості...
Не можу виносити вирок, бо для цього треба ретельно ознайомитись з особливостями роботи буквально всіх з них, але просто не вистачає часу. Зі свого боку ми попереджаємо і батьків, і самих молодих людей, щоб вони були обачливі. Бо ж платити доводиться шалені гроші, а ефект часто значно менше того, що обіцяють.
– Але ж ліцензії вони отримують через вас?
- Так, у тих курсів, що ліцензуються, ми перевіряємо навчальні плани, дивимось, що в них закладено, який обсяг і зміст програм. І тільки після ретельної експертизи ми даємо чи не даємо «добро». Щоб добре навчати, треба ж мати і матеріально-технічну базу, і викладацький склад. Ось ми і намагаємось усе це з'ясувати. На основі наших висновків остаточне рішення вже приймає Державна атестаційна комісія. При цьому вони також створюють відповідну комісію, перевіряють на місці всі моменти. Тож підхід дуже ґрунтовний. Проте випадки всього-на-всього брехні з боку таких мовних підприємців трапляються, і що тільки не вигадують, щоб обманути.
– Самі вузи теж активно організують мовні курси. Що можете сказати про них?
- Такі курси, власне, діють при кожному вищому закладі освіти. І це закономірно. Там є і відповідний бібліотечний фонд, і належна матеріально-технічна база, і професійні викладачі. Ми такі курси всіляко підтримуємо і допомагаємо їм.
– А ви якось стандартизуєте це викладання?
- В державних вузах – обов'язково.
– Як взагалі створюється стандарт?
- Це достатньо складний процес . Нерідко існує така думка, що всі ці численні узгодження, збір багатьох підписів – це такі чиновницькі ігри. Але ж не треба забувати, що стандарт на навчання – дуже відповідальна річ. Необхідно врахувати буквально кожен нюанс, бо якщо в стандарті є якась помилка, то вона ж буде масово тиражована у процесі навчання тисяч людей. І в підсумку їхня освіта буде мати той чи інший недолік.
Починаючі з 1994 року, ми розробили тимчасові стандарти, якими сьогодні й користуємось. Але після указу президента про розвиток вищої освіти, підписаного у 1996 році, ми пішли далі – почали розробку вже не тимчасових, а постійно діючих стандартів. Були створені робочі групи за напрямами та спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». До цієї роботи ми залучили близько п'яти тисяч викладачів. Зазначу – вони, на жаль, працюють безплатно. Якщо в 1992 році нам виділяли на цю роботу кошти, то в 1996-97 роках – ані копійки. Тому розробку затягнуто, бо ж у кожного професора є і своє навантаження. Вони працюють у вільний час і чогось вимагати від них дуже важко.
На сьогодні розроблені стандарти по молодших спеціалістах (технікуми, коледжі), по бакалаврах, а по спеціалістах і магістрах ситуація гірше (по спеціалістах робота виконана на 36%, а по магістрах – на 40%). Верховною Радою досі не прийнятий основний закон – «Про вищу освіту». А держстандарти можуть вступити у дію тільки після цього.
– І як виглядає такий стандарт?
- Будь ласка. Ось, наприклад, проект стандарту. Назва: Держстандарт підготовки бакалавра з..., скажімо, англійської мови. Тут розписано буквально все – що має знати фахівець, якими навичками має оволодіти протягом чотирьох років, які посади може обіймати... Після цього треба розробити ОПП – освітньо-професійну програму: які ми маємо дати студенту дисципліни, скільки годин відвести на вивчення тієї чи іншої дисципліни, щоб фахівець оволодів усім, що закладено у програму тощо.
– Отже, процес у державних вузах – під вашим контролем. А в недержавних?
- Ми неодмінно перевіряємо їхні програми, тож в усіх відомих недержавних вузах вони також відповідають держстандартам. Щодо іноземних мов, то в таких закладах на їхнє вивчання відводиться навіть більше годин. Бо у приватних структурах більше розв'язані руки. Це добре, адже головне, щоб навчання давало потрібний і фахівцю, і державі ефект. Проте й наші державники зараз прагнуть всіляко розширити вивчення мов, використовуючи, зокрема, власні курси, про які ми вже говорили. Ну а якість навчання тут поза сумнівом. Бо ж тут і багаторічний досвід, і досвідчені кадри...
– Кадри, до речі, мабуть не завжди витримують невелику зарплату? Звільняються?
- Все буває. Люди, які досконало володіють мовами, користуються попитом на ринку праці. Тож нерідко йдуть і в комерційні структури, і за кордон від їздять.
– Які заклади ви б відзначили як особливо благополучні щодо навчання саме іноземним мовам?
- По-перше, звичайно, Міжнародний університет лінгвістики та права – їм сам Бог велів. Потім – шевченківський національний університет, звичайно ж. З не київських вузів це Одеський та Львівський університети, Харківська юридична академія. Тобто в багатьох. В Національному технічному університеті – КПІ – теж добре навчають мовам. У них навіть відкрили спеціальність «перекладач».
– Мову неможливо вивчити без практики саме у мовному середовищі. Чи діє така форма, як міжнародний обмін студентами або якісь інші?
- В першу чергу це стосується підготовки фахівців саме з мов. Для них це неодмінна умова, частина навчального процесу. Вони обов'язково проходять практику за кордоном для набуття знань із специфіки володіння обраною мовою. Щодо конкретних країн, то це і Японія, і Китай, і Іран, звичайно ж – країни Європи. Процес цей має регулярний характер, а коло країн постійно розширюється. Всі підготовлені фахівці проходять за кордоном і стажування.
– З невузівських курсів іноземних мов у Києві дуже популярні Перші державні та Інтерлінгва. Щось можете про них сказати?
- Тільки те, що вони від нас незалежні. Все розробляють самі. Ми лише забезпечуємо процес їхнього ліцензування – за звичною процедурою.
– Які нові тенденції, якщо вони проглядаються, є сьогодні у підході до вибору мов? З англійською все ясно. А які ще мови, можливо, виходять на перший план?
- Не здають своїх позицій європейські мови. Тож у вузах, як правило, поряд з англійською людина вивчає й якусь іншу. Найчастіше це німецька або іспанська. Взагалі знанням одної мови сьогодні обійтися важко. Наш міністр Василь Кремень постійно акцентує увагу на тому, що сучасний випускник має знати декілька іноземних мов. Тож у всіх вузах студенти вивчають одну основну іноземну мову та другу – на вибір, на факультативних заняттях. А можна і третю, і четверту... Залежить тільки від бажання. Більшої популярності останнім часом набувають так звані екзотичні мови. Зокрема, персидська, арабська, фарсі. Раніше ми таких фахівців взагалі не готували.
– Чи можна досконало оволодіти мовою у вузі, якщо тільки суворо виконувати всі вимоги навчальної програми?
- У цьому немає ніякого сумніву! Якщо людина бажає вивчити мову, вивчала її у школі і відпрацьовує необхідні години у вузі – цього достатньо для майже досконалого оволодіння мовою. І це не залежить від спеціальності. І інженер, і соціолог, і будь-хто отримує для цього всі можливості. І не треба бігати потім по платних та ще й нечесних інколи курсах. Стандарт – 324 години – це і для філософа, і для інженера. І для будь-якого студента, який бажає вчитися, цього достатньо, бо застосовується до того ж і найдосконаліша та перевірена методика.
В кожному вузі, як я вже казав, є і факультативи з мов. Будь ласка – ходіть на заняття і опановуйте стільки мов, скільки потрібно. Користуйтесь унікальною можливістю, яка є, не гайте часу!
Проте іноземна мова – це дуже тонка матерія, адже вивчити її – це ще не все. Щоб мова залишалась робочою, потрібна постійна практика. Якщо її немає, то як би ти не знав мови, за два-три роки багато забудеш.
– Ваша порада людям, які збираються за кордон та хотіли б добре опанувати мову.
- Не шукайте легких шляхів. Будь-які знання даються тільки працею. А окремо для студентів хотів би сказати: використовуйте шанс, що надає вам навчання у вузі, щоб не докоряти собі потім все життя за легковажність.
Розмову вів Роман ДЕНИСОВ.
|
