«Лівія – країна, де українських фахівців цінують»Материал «Ливия: страна, где мы нужны, но...», опубликованный в «Загранице» №20, 21 (2001 г.) и рассказывающий о работе украинских медиков в этой стране, вызвал довольно бурную реакцию наших читателей. Кто-то соглашается с героиней нашей публикации, кто-то ругает ее за предвзятое отношение к данной проблеме. Сегодня мы публикуем одно из таких писем. 1/7/2001 Прочитала інтерв`ю медичної сестри «Лівія: країна, де ми потрібні...» у тижневику «Заграница». Мене дуже обурило, що авторка статті побачила тільки негативне, але, не зважаючи на те, що їй нібито так було погано, пропрацювала у Лівії 6,5 років. Можливо, якби я не була у Лівії, то повірила б цій статті. Однак, як власник фірми, що має ліцензію і займається працевлаштуванням українських громадян, у тому числі за кордоном, у січні 2001 року я також відвідала Лівію і зробила свої висновки. Мета поїздки – подивитись на умови праці та побуту українських медиків в Лівії та перевірити дотримання умов контрактів лівійською стороною.
* Про оформлення документів і підписання контрактів. У березні минулого року наша фірма у повній відповідності до законодавства відправила на роботу до Лівії дві групи медиків – до госпіталю Червоного Півмісяця у місті Місурата та у госпіталь міста Злітен. Кожен з кандидатів оформив відповідні документи і був зареєстрований у фірмі. Потім з Лівії прибула комісія із висококваліфікованих спеціалістів відповідного госпіталю, які проходили стажування у Великобританії, Австрії, Німеччині та інших країнах і вільно володіли відповідними мовами. Комісії провели співбесіди з кандидатами, провели відбір і запропонували укласти контракти. Кожен контракт, у якому була вказана майбутня зарплата спеціаліста, був перекладений та нотаріально завірений. Окремо кожен з кандидатів уклав контракт і з нашою фірмою, внісши плату, необхідну для оформлення документів. Ця плата – дуже поміркована. До речі, ми не беремо відсотків з майбутньої зарплати медиків. Після оформлення всіх документів медики відбувають літаком у Тріполі, де їх зустрічають представники відповідного госпіталю і везуть до місця роботи.
Під час оформлення документів в Україні потрібні довідки на СНІД і гепатит, а також довідка про несудимість. Вартість їх нотаріального перекладу та легалізації сплачують медики. Звичайно ж, по прибуттю робиться повторний аналіз за рахунок медика (близько 60 динар).
* Про митні проблеми. Медики везли з собою і сало, і ковбасу, і різний одяг, а один з лікарів – навіть трьохлітрову банку смальцю. Нічого у них на митниці у Тріполі вилучено не було. Однак, двоє медиків, незважаючи на попередження про сухий закон у Лівії, везли із собою горілку, яка була вилучена, а на порушників був накладений штраф у 120 динарів.
У мене також не було ніяких проблем на митниці, і я не заповнювала ніяких анкет. Я везла і сало, і свинину ковбасу, і кипу різних газет. Нічого не було вилучено.
* Про умови роботи і побуту медиків. Відразу по приїзді я відвідала госпіталь Червоного Півмісяця у місті Місурата, де всі послуги платні. Госпіталь дуже гарний, обладнаний найновішою медичною технікою і устаткуванням, на його території багато квітників. Наші медики користуються повагою з боку адміністрації та лівійських громадян. Вони проживають у євромістечку з басейнами для дорослих і дітей, тенісними кортами, спортивними майданчиками і крамницею. Є навіть католицька церква, де богослужіння відправляється англійською та польською мовами.
Кожен лікар має двокімнатну квартиру із кондиціонером, холодильником та автоматичною пральною машиною. Є і праска, і посуд, і меблі. Медичні сестри живуть по двоє у такій квартирі. На роботу дістаються мікроавтобусами. Звичайно, і на роботі, і на місці проживання мають дотримуватися певної дисципліни. На роботу і з роботи мають прибувати вчасно, сторонні не можуть заходити у містечко тощо. Власне, у цих правилах та у сухому законі я нічого поганого не вбачаю.
У Злітені – дещо інші умови. Це – державний госпіталь і лікують у ньому безкоштовно. Медики працюють у старому приміщенні, однак поряд італійцями побудований і має вступити до ладу новий корпус із сучасним обладнанням. Живуть медики у багатоповерхових гуртожитках із блочною системою. В одному блоці – три кімнати, кухня, ванна та туалет, живе в ньому троє чоловік.
Наші лікарі у Злітені також показали себе з позитивного боку. Наведу такий приклад. До нашого хірурга підходить старий лівієць у національному одязі і дякує за вилікуваного сина: «Сину хотіли відрізати ногу, але українські медики її врятували. За це велика подяка Вам. Хай береже Вас Аллах!»
Паспорти у наших медиків вилучаються і зберігаються у сейфі завідувача госпіталю. Натомість видається внутрішній лівійській паспорт, з яким можна пересуватися по всій країні. Так, медики з Місурати їздять у гості до своїх колег у Злітен і навпаки, а також у Тріполі. Адміністрація влаштовує українським спеціалістам цікаві екскурсії.
* Про припинення дії контракту. Якщо когось з наших медиків не влаштовують умови роботи чи проживання, він може написати заяву і залишити Лівію. Одна з наших медсестер повернулася через 6 місяців роботи. Після року роботи поверталися й інші, у яких були сімейні причини (діти закінчують школу, захворів хтось з родичів), або за власним бажанням. У березні закінчився 1 рік роботи першої групи, і кілька медсестер вже у квітні були вдома. Жодного прикладу, щоб тримали на роботі примусово, мені та нашим спеціалістам не відомо.
* Про оплату праці, місцеву валюту та податки. Останнім часом офіційний курс лівійського динару коливається у межах 1,7-1,9 долара за динар. Саме цей курс діє при трансферті. Неофіційно ж, навпаки, за долар дають 1,65 динара. У контракті зарплата вказується у динарах. З цієї суми стягується податок – 13-28%, в залежності від зарплати: чим вона більша, тим більший податок. Решта ділиться на дві частини: одна трансфертується по офіційному курсу, друга – виплачується в динарах.
Заробітна плата у госпіталях Червоного Півмісяця вища за зарплату у державних закладах і складає 600-1.000 динарів у лікарів, та 300-450 – у медсестер. В державних госпіталях зарплата лікарів на 20% менша, а у медсестер складає 280-320 динарів. Розмір зарплати фахівця залежить від категорії та наявності вченого ступеня.
* Про національні страви. Дуже гострі, але по-своєму смачні. Мені особливо сподобався рис, який готується з приправами, що надають йому специфічного смаку. Сподобались і страви, які скуштувала вперше, наприклад верблюжина. Думаю, що місцева кухня заслуговує на повагу.
* Про місцеві звичаї. Ніхто нікого не примушує підписувати якихось паперів про зобов`язання дотримуватися мусульманських законів та звичаїв. Однак, якщо людина є вихованою і розумною, то ці закони і звичаї поважає без усяких паперів. Так, жінкам не можна ходити у міні-спідницях та в платтях з великим декольте. Дехто з жінок дозволяє собі ходити по людних місцях у шортах, тут і можуть виникнути проблеми. У країні відсутній релігійний фанатизм. Я бачила у кафе жінок, і сама туди спокійно заходила.
* Про національні свята. До них, звичайно ж, також необхідно ставитись із повагою. Було б дуже добре, якби ми так поважали свої звичаї, як лівійці дотримуються своїх, – скажімо, Рамадану.
* Про ставлення до українців. Лівія є однією з небагатьох країн, де українським спеціалістам високої кваліфікації дають роботу за фахом і ставляться з повагою. В Італії, Греції чи Іспанії наші фахівці з вищою освітою сидять під церквами і вичікують, хто їх обере і дасть хоч якусь роботу. Чомусь цього ми не помічаємо, але із задоволенням ганьбимо тих, хто дає можливість нашим людям вижити і прогодувати свої родини?
Мрію, щоб в Україні жилося так, щоб ніхто не шукав роботи за її межами. Наш народ – розумний, працьовитий та талановитий і заслуговує на гідні умови в себе вдома.
Ваша читачка Любов.
|
