Огляд законодавства іноземних країн у сфері працевлаштування ч. 5
0/3/2001 ГВІНЕЯ
У Гвінеї питання працевлаштування іноземців регулюється трудовим кодексом Гвінейської Республіки (1988 р.), декретом президента №48/PRG/86 від 01.02.86 р., наказом міністерства економіки і фінансів №1313/ME.F/CAB від 19.03.86 р.
Прийом на роботу іноземця здійснюється після отримання дозволу на роботу, яке видається гвінейською службою зайнятості та робочої сили. Для отримання дозволу на роботу для іноземців щорічно має бути сплачений податок у розмірі $300, за який відповідає наймач. Сума цього податку сплачується на початку кожного року за наявності робітника.
У Гвінеї контроль за соціальним захистом працівників-мігрантів відсутній. Страхування українських громадян, які працюють у Гвінеї, здійснюється фірмою, в якій вони працюють, або страховою фірмою-посередником. Оформлення страхового полісу українські працівники мають оплачувати самі.
За повідомленням посольства України, у Гвінеї працює 115 громадян України.
ІНДОНЕЗІЯ
Правовий статус іноземців в Індонезії регулюється законом Республіки Індонезія, що регулює питання оформлення віз, дозволу на в'їзд та імміграційних дозволів.
В Індонезії практично відсутні українські трудові мігранти. Один громадянин України працює в американській неурядовій організації «Міжнародний Республіканський інститут» в Джакарті і ще один працює викладачем в брунейському Університеті.
Відсутність українських працівників-мігрантів пояснюється віддаленістю Індонезії від України, низькою заробітною платою, специфічним кліматом, політичною нестабільністю тощо.
На даний час в Індонезії 36 мільйонів безробітних при відносно високому рівні освіти. Оскільки економічна криза і політична нестабільність в Індонезії продовжуються, ситуація з кількістю працівників-мігрантів з України навряд чи зміниться найближчим часом.
ІНДІЯ
Питання прийому іноземців та осіб без громадянства на роботу до державних установ та приватного сектору, в тому числі питання оплати праці, експорту та імпорту капіталовкладень, відкриття фірм і компаній регулюються загальним законом Foreign Exchange Regulation Act (1973 р.). Закон також підрозділяється на окремі підзаконні акти, які регулюють питання праці іноземних громадян та її оплати.
Актом «Equal Remuneration Act» (1976 р.) регулюються питання «рівноправної винагороди». «The Minimum Wages Act» (1978 р.) – питання «мінімальної заробітної плати». «Payment of Bonus Act» (1965 р.) – питання виплати премій.
До окремих підзаконних документів також відноситься «Employment in India» (працевлаштування іноземців в Індії), де окремим підрозділом «Foreigners Act» (1946 р.) закріплені всі основні положення відносно працевлаштування і гарантованої оплати праці іноземцям, які тимчасово перебувають на території Індії.
Власники робочих віз мають право працювати тільки на тих об'єктах, які обумовлені в контрактах або угодах.
В'ЄТНАМ
Працевлаштування іноземців у Соціалістичній Республіці В'єтнам регулюється законом «Про працю» та іншими нормативними актами, що регулюють трудові відносини між працівниками та власниками підприємств. Іноземці, що постійно працюють в комерційних чи приватних підприємствах з іноземними інвестиціями, зобов'язані в установленому порядку отримати в міністерстві праці СРВ дозвіл на працю.
Деякі категорії іноземців звільняються від отримання дозволу (члени ради директорів; генеральний директор спільного підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями, або його заступник; іноземці, що працюють у дипломатичних представництвах міжнародних економічних, культурних, інформаційних, просвітніх або наукових організаціях). Тривалість дозволу на роботу залежить від терміну дії трудового договору (не більше 3 років). Виплата іноземним працівникам заробітної плати та премій здійснюється шляхом переведення грошей на банківські рахунки.
Іноземці, що перебувають у В'єтнамі терміном більше, ніж 183 доби на рік, сплачують податки з всіх прибутків в'єтнамського та іноземного походження. Іноземці, що перебувають у В'єтнамі менше, ніж 183 доби на рік, але більше, ніж 30 діб, сплачують податки з всіх прибутків в'єтнамського походження у розмірі 10%. Іноземці, що перебувають у В'єтнамі менше, ніж 30 діб на рік, звільняються від сплати податків, отриманих у В'єтнамі.
ІРАН
Перебування, умови працевлаштування та соціального захисту іноземних працівників в Ірані регламентуються конституцією, громадянським та трудовим кодексами цієї країни. Оформлення дозволу на працевлаштування іноземних громадян в Ірані здійснюється міністерством праці та соціальних справ Ісламської Республіки Іран. Всі іноземні громадяни, які прибувають до Ірану для роботи, отримують спеціальний статус; їм видається відповідна робоча картка та дозвіл на проживання в країні на строк до одного року.
За інформацією міністерства праці Ірану, в країні працює 637 українських спеціалістів. Переважна кількість українських працівників-мігрантів працює за російськими контрактами на закритих об'єктах.
Українські громадяни здійснюють свою трудову діяльність згідно договору (контракту), в якому зазначені умови трудових відносин та рівень соціального захисту робітників. Як правило, іранською стороною для українських спеціалістів передбачається можливість користування послугами медичних, освітніх, культурних, спортивних, оздоровчих та інших установ, які, в цілому, співпадають з умовами праці іранських працівників.
В більшості випадків іранською стороною проводиться оформлення перебування українських робітників з порушенням існуючих в Ірані нормативних правил (тобто без погодження з Міністерством праці Ірану та без отримання робочої візи). В свою чергу, українські громадяни, які приїжджають для роботи в Іран за такими контрактами, до посольства, як правило, не звертаються. Але після закінчення строку відрядження, коли видача виїзної візи українським спеціалістам іранською стороною, як правило, затримується, до моменту з'ясування та документального підтвердження сплати за них податків роботодавцем вони звертаються за допомогою до посольства. Значні складнощі виникають також при оформленні перевезення громадянином України через кордони зароблених грошей та особистих речей.
ЛІВІЯ
Питання працевлаштування, перебування та правовий статус в Лівії регламентується законом «Про працю» (№58, 1970 р.; з внесеними змінами), «Переліком категорій фахівців-контрактників» (1971 р.), «Переліком фахівців-медиків, що працюють за контрактом». Питанням працевлаштування іноземців займаються муніципалітети.
Сфера зайнятості іноземних фахівців на лівійських підприємствах і у державних закладах тимчасово регламентується рішенням №25 «Щодо окремих заходів стосовно використання іноземних фахівців»(2000 р.). Згідно цього рішення, у Лівії найближчим часом має бути переглянутий порядок запрошення іноземців з метою працевлаштування. Тимчасово додатковий набір фахівців з-за кордону дозволяється лише після погодження з вищим народним комітетом, за виключенням тих, що працюють у нафтогазовому секторі, а також зайнятих у проекті Великої штучної ріки.
За оцінкою українського посольства, сьогодні у Лівії тимчасово перебувають близько 800 українських громадян (майже усі – медики), що працюють за приватними контрактами у лівійських лікарнях.
Як правило, працевлаштування українських громадян у Лівії є платним, оскільки відбувається за посередництвом окремих приватних українських фірм (посольству відомі дві з них – «Ібн Сіна» та «Віце-адмірал»), що беруть на себе оформлення необхідних для цього документів на підставі контрактів з медиками. При цьому українські фахівці додатково зобов'язуються перераховувати відповідний фірмі фіксований відсоток своєї майбутньої заробітної плати. Після прибуття загадана категорія фахівців знов укладає приватні контракти з окремими лівійськими медичними закладами, в яких визначаються права та зобов'язання сторін.
На практиці лівійською стороною умови контрактів не виконуються – ані у частині, що стосується забезпечення побутових умов, ані при наданні чергових відпусток, оплати авіаквитків тощо. Українським громадянам доводиться проживати у непристосованих для життя приміщеннях, інколи без централізованої подачі питної води, газу, за відсутності кондиціонерів та навіть необхідних меблів. До того ж вони відчувають повну безпорадність у разі виникнення будь-яких ускладнень у своїй професійній діяльності. Про це свідчать чисельні кримінальні справи, що були порушені проти низки українських лікарів і які тривають в окремих випадках декілька років. При цьому українське посольство взагалі не інформується про такі випадки органами державної влади Лівії.
ПАР
Дозвіл на працевлаштування видається особам-заявникам для в'їзду до Південно-Африканської Республіки з метою працевлаштування, а також заповнення вакантних робочих місць у галузі, шляхом співбесіди з потенційним кандидатом, під час якої з'ясовується відповідність його професії тій, на яку є попит в країні. Перевіряються також надані ним дані щодо кваліфікації, досвіду, після чого підписується відповідний контракт.
Подання розглядається департаментом головного управління разом з представництвами у регіонах, тому заявник має зразу чітко зазначити регіон, де існує вакантне робоче місце. Вид діяльності заявника, який зазначений у затвердженому поданні, не може бути змінено на інший. Якщо претендент зацікавлений у зміні професії, зазначеної раніше та на яку отримано дозвіл, він має повернутися на батьківщину і заново надіслати клопотання про отримання тимчасового дозволу на працевлаштування за кордоном.
Заявник має представити загальне та додаткове подання разом із засвідченими копіями документів про вищу освіту та іншими необхідними паперами та довідками про роботу від попередніх роботодавців.
Маючи запрошення на працевлаштування (працевлаштування за комісійні або на частину посади не розглядається), необхідно надіслати подання на дозвіл на роботу і лише потім має бути визначений термін та дата початку трудової діяльності. Таке подання може бути розглянуте будь-яким регіональним чи обласним представництвом департаменту внутрішніх справ ПАР. Клопотання на працевлаштування має бути оформлене з урахуванням всіх вимог, як це обумовлено політикою департаменту про дозвіл на роботу.
ЯПОНІЯ
Японія – одна з небагатьох країн світу, в яку забороняється в'їзд трудових мігрантів. У зв'язку з цим взагалі відсутні імміграційні візи і законодавство у цій сфері. Перебування іноземних громадян в Японії регулюється законом «Про реєстрацію іноземних громадян».
Правила в'їзду в країну з метою довгострокового перебування (більше 3-х місяців) іноземних громадян в Японії регулюються законом «Про в'їзд-виїзд і статус біженців». Основою цього закону є система вимог до іноземних громадян, які прибули в Японію з метою довгострокового перебування або на постійне проживання.
Кожний іноземний громадянин, який прибуває до Японії, має відповідний статус на строк перебування в країні. У статусі обов'язково вказується вид діяльності, яким буде займатися іноземний громадянин протягом всього терміну перебування в країні. Для зміни статусу необхідно заздалегідь сповістити міністерство юстиції Японії і отримати на це відповідний дозвіл.
Для в'їзду в країну необхідно отримати візу в посольстві або генконсульстві Японії за кордоном. При перетині кордону на візі проставляється штамп імміграційної служби. Разом з цим, наявність дозволу на діяльність не дає права отримання візи автоматично. Отриманням дозволу на працевлаштування та відповідного статусу в Японії займається гарант.
Відповідні органи Японії, беручи до увагу статус перебування іноземних громадян, здійснюють контроль за видом їх діяльності. При цьому необхідно враховувати, що іноземні громадяни не мають права займатись іншим видом діяльності, окрім того, який обумовлений статусом їх перебування. Для зміни статусу, терміну перебування або виду діяльності необхідно отримати дозвіл.
На даний час 20 громадян України мають статус працівників-мігрантів. Як правило, це українські вчені, які працюють в Японії за короткотривалими контрактами і мають належний соціально-правовий захист.
Огляд підготовлено за матеріалами
Міністерства закордонних справ України.
_
|
