Огляд законодавства іноземних країн у сфері працевлаштування ч. 4
0/3/2001 КАЗАХСТАН
Правовий статус трудових мігрантів у Казахстані регулюється законами «Про міграцію населення» (1997 р.), «Про іноземні інвестиції» (1994 р.), «Про зайнятість населення» (1998 р.); указами президента Казахстану «Про правовий статус іноземних громадян в РК» (1995 р.), «Про ліцензування» (1995 р.), «Про державну службу» (1995 р.); постановою уряду «Про затвердження правил ліцензій на діяльність, пов'язану із залученням іноземної робочої сили та вивозу робочої сили з РК за кордон» (1999 р.); наказом міністра праці та соціального захисту населення Казахстану «Про затвердження інструкції про порядок стягнення та витрат компенсаційних виплат за зайняття робочих місць іноземними спеціалістами, акумулювання економічного збору та задаткових внесень, що стягуються за робочу силу, яка ввозиться та вивозиться з РК» (1997 р.); угодою про співпрацю в галузі трудової міграції та соціального захисту трудових мігрантів (1994 р.).
Іноземні громадяни, які здійснюють трудову діяльність в Казахстані, мають ті ж самі права і несуть ті ж обов'язки, що і громадяни РК. Але вони не можуть призначатися на окремі посади чи займатися окремими видами діяльності, що пов'язані з належністю до громадянства РК. Соціальний захист громадян держав СНД регулюється угодою про взаємне визнання прав та відшкодування шкоди, нанесеної робітникам.
Міністерство праці та соціального захисту населення щорічно встановлює квоту на ввезення іноземців для роботи в Республіці Казахстан. За поповнення робочих місць іноземними спеціалістами та робітниками в організаціях, розташованих на території Казахстану, роботодавець сплачує соціальний податок (26% від заробітної плати, якщо іноземець постійно проживає в республіці). Якщо іноземець тимчасово проживає в Казахстані, то розмір становить 5 місячних розрахункових показників за кожного спеціаліста, та 10 – за кожного робітника).
У Казахстані працюють за контрактом 52 громадянина України.
РОСІЯ
Питання працевлаштування в РФ регулюються указом Президента Росії «Про залучення і використання у РФ іноземної робочої сили» (1993 р.). Статус і права іноземних громадян, які працюють в Москві, регулює постанова уряду Москви «Про відповідальність роботодавців за порушення правил при використанні іноземної робочої сили» (1999 р.). Ці питання регулюються також міжнародними угодами в рамках СНД, двосторонніми домовленостями та національним законодавством Росії (законами та підзаконними актами).
За повідомленням посольства України в Росії, умови перебування офіційно залучених до праці громадян України в цій країні не відповідають нормам і вимогам міжнародного права. Українці отримують нижчу заробітну платню, ніж росіяни за ту ж саму роботу. Надбавки за роботу не виплачуються, відсутнє медичне обслуговування, не існує безкоштовного медичного страхування, а також російська сторона постійно вводить нові обмеження на перебування українських громадян в Росії. Російська сторона часто порушує положення двосторонніх українсько-російських угод, що виявляється у відмові в тимчасовій реєстрації по внутрішнім паспортам громадянина України тим особам, які прибувають на роботу в РФ.
Невиконання російською стороною зобов'язань, які випливають з міжнародних угод про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами своїх країн (Угода від 14 січня 1993 р.) фіксувалися у 1997-1999 роках в основному на підприємствах нафто-газового комплексу, розташованих у регіонах Західного Сибіру.
На даний час в Російській Федерації працює 63 тисячі українських громадян. За інформацією паспортного управління ГУВС Москви, отримали тимчасову реєстрацію в Москві 68.157 громадян України. За інформацією міграційної служби Москви, за отриманням постійної реєстрації в 2000 році звернулося 33.380 громадян України. Значна кількість робітників з України працює в Російській Федерації нелегально.
ТУРКМЕНИСТАН
Основними законодавчими актами, які регулюють питання працевлаштування іноземців на території Туркменистану, є закон «Про правове становище іноземних громадян в Туркменистані» (1993 р.) та положення «Про порядок запрошення та прийому на тимчасову роботу громадян, які прибули з-за меж Туркменистану», затверджене постановою президента Туркменистану (1998 р.).
Положенням визначаються умови та порядок видачі дозволів на запрошення та прийом на тимчасову роботу громадян, які прибули з-за меж Туркменистану, а також підтверджень вказаним громадянам на право здійснення трудової діяльності на території Туркменистану.Дозвіл на працевлаштування видається терміном до одного року і може бути подовжений, але не більше, ніж на один рік. При цьому враховуються встановлені квоти на залучення та використання в цілому та за групами професій іноземних громадян.
Туркменистан не належить до «привабливих» для трудової міграції країн. Крім того, знайти роботу та працевлаштуватися в Туркменистані іноземцям досить важко. Жорстокий візовий режим та посилений контроль за перебуванням іноземців також не сприяє напливу іноземної робочої сили в Туркменистані.
На сьогодні в Туркменистані працюють лише громадяни України, які відряджені від українських підприємств (АТФ «Укргазбуд» – 42 особи, та АТ «Сумське машинобудівне НВО ім. Фрунзе – 74 особи) для роботи по реалізації інвестиційних проектів на підставі контрактів, укладених з туркменською стороною.
УЗБЕКИСТАН
Трудова діяльність іноземців у Узбекистані регулюється урядовою постановою «Про професійну діяльність громадян Республіки Узбекистан за кордоном та іноземних громадян у республіці Узбекистан» (№408 від 19 жовтня 2000 р.).
Для здійснення трудової діяльності на території Республіки Узбекистан іноземець має отримати підтвердження на право трудової діяльності, яке видається Міністерством праці, обласним та Ташкентським міським управлінням праці, зайнятості та соціального захисту населення.
За повідомленням Міністерства праці Республіки Узбекистан, чисельність громадян України, які у 1999-2000 роках здійснювали трудову діяльність на території країни, становить 13 та 23 особи відповідно. Жоден з громадян України, які працюють в Узбекистані, з питань захисту його трудових прав, порушених узбецькими працедавцями, до посольства України не звертався.
АРГЕНТИНА
Порядок працевлаштування за контрактом в Аргентинській Республіці регулюється законами №№ 20744, 24013, 25013, 25250 та розпорядженнями єдиної системи реєстрації працюючого населення. Застосування згаданих законів залежить від дати укладання трудового контракту, підписаного сторонами (тобто необхідно враховувати з якого моменту робітник почав працювати).
Прийом на роботу в Аргентині здійснюється тільки за наявністю дозволу на працевлаштування. Таким дозволом є віза «residencia temporaria», яка оформлюється в посольстві Аргентини в Україні. Після прибуття іноземець має отримати в міністерстві праці Аргентини посвідчення особи для працевлаштування, яке має чинність для органів соціального захисту (CUIL). Строк дії цього документу – 2 роки.
Приймаючи на роботу іноземця, підприємець повинен довести, що на дане робоче місце не претендує громадянин Аргентини. Рівень безробіття в країні складає 17 %. На даний час в Аргентині нараховується більше 3 мільйонів безробітних.
Обов'язковою умовою є укладання офіційного контракту на роботу. Законодавством Аргентини встановлені штрафи за прийняття на роботу іммігрантів без оформлення контракту (до $30.000).
МЕКСИКА
Мексика не належить до країн з великою кількістю українських трудящих-мігрантів. На консульському обліку в посольстві України знаходиться 78 українських громадян, в той час, як їх загальна кількість оцінюється приблизно в 150-200 осіб. Більшість з них – науковці, викладачі вищих навчальних закладів, музиканти, артисти цирку, спортсмени та тренери, які працюють в Мексиці за прямими контрактами.
Рівень соціального захисту наших громадян та умови праці напряму залежать від умов контракту і, як правило, є досить високими для такої категорії службовців.
ІЗРАЇЛЬ
Питання працевлаштування в Державі Ізраїль регулюється законом Ізраїлю «Про іноземних робітників». В Ізраїлі питанням трудової міграції займається департамент зайнятості міністерства праці та департамент видачі в'їзних віз міністерства внутрішніх справ Ізраїлю.
Уряд Ізраїлю щорічно складає перелік спеціальностей, за якими іноземні працівники можуть в'їжджати до Ізраїлю на запрошення зацікавлених ізраїльських фірм без погодження з департаментом зайнятості по кожному працівнику окремо. Такі переліки, як правило, містять спеціальності, пов'язані з капітальним будівництвом та, в дуже обмеженому обсязі, з сільським господарством.
Фірми, які бажають залучити іноземних робітників, повинні отримати від департаменту зайнятості ліміт максимальної кількості робочих місць на кожні півроку, виходячи із загального ліміту іноземної робочої сили, визначеної ізраїльським урядом. Після отримання квоти від міністерства праці будівельні підрядні фірми оформлюють заявки до міністерства внутрішніх справ Ізраїлю, яке, в свою чергу, після проведення відповідних перевірок, надсилає до посольств Ізраїлю за кордоном інформацію про дозвіл на видачу віз для працівників.
Стосовно питання соціального захисту та умов праці українських робітників, які працюють в Ізраїлі легально, то слід зазначити, що вони, при необхідності, можуть скористатися правом на відпустку, в разі захворювання вони отримують необхідну медичну допомогу за рахунок страхування, яке для них забезпечує роботодавець, тощо. У разі смерті робітника, відправка його тіла в Україну також здійснюється за рахунок страховки.
Стосовно іноземців, які претендують на працевлаштування в Ізраїлі за спеціальністю, яка не входить до пільгового списку гостродефіцитних, запроваджено жорсткий порядок отримання дозволу на працевлаштування з метою захисту інтересів ізраїльтян на ринку праці. Зацікавлена ізраїльська організація чи фірма повинна звернутись до департаменту зайнятості міністерства праці для отримання дозволу на працевлаштування конкретного іноземця. Спеціальна комісія, після відповідного розслідування, дає висновок щодо виробничої необхідності прийняття на конкретну посаду іноземця. Лише у випадку отримання позитивної відповіді зацікавлена організація може звернутись до МВС Ізраїлю з проханням про оформлення робочої візи іноземцю, кандидату на працевлаштування.
КІПР
Відповідно до норм чинного законодавства, на Кіпрі встановлено дозвільну систему працевлаштування для іноземців. Для отримання іноземцем візи для в'їзду на Кіпр з правом на роботу необхідне попереднє отримання роботодавцем дозволу міністерства праці та соціального забезпечення на прийом іноземця на роботу. Як правило, при цьому передбачається аргументація щодо неможливості чи проблематичності використання на зазначеній роботі громадянина Кіпру.
Має місце система квотування – рекомендацій міністерства праці та соціального забезпечення імміграційними органами щодо кількості видачі іноземцям віз з правом на роботу, що обумовлюється рівнем безробіття в той чи іншій період, та в цілому прагненням до захисту внутрішнього ринку праці.
Законодавством передбачено відповідальність як за нелегальне працевлаштування, так і нелегальний прийом на роботу, включаючи такі санкції як штраф та позбавлення волі – як для роботодавця, так і для працівника.
ТУРЕЧЧИНА
Право іноземців на роботу в загальному плані закріплено в конституції Туреччини. У внутрішньому законодавстві Туреччини закріплені положення, які обмежують іноземців у праві на вільне працевлаштування на користь «суспільства, суспільної безпеки, суспільного здоров'я і суспільного порядку».
Так, відповідно до п.7 ст.8 закону №5682 від 15.07.1950 р. «Про паспорти», «може бути відмовлено у в'їзді до Туреччини іноземцям, які повідомили про свій намір залишитися на проживання в Туреччинині, але не пред'явили документи, що підтверджують можливість працевлаштування за спеціальністю, займатися якою дозволено іноземцям, які проживають в Туреччині». Також це положення закріплено і в ст.7 закону №5683 від 15.07.1950 р. «Про проживання та пересування іноземців в Туреччині», згідно з якою «дозвіл на проживання в Туреччині не видається іноземним спеціалістам, які хочуть виконувати ті види робіт, що передбачені законом виключно для турецьких громадян». Відповідно до ст.15 закону №5683, «іноземці можуть виконувати тільки ті види робіт, які їм не заборонені законом». Законом №2007 від 11.06.1932 року «Про ремесла та послуги, які на території Туреччини є прерогативою турецьких громадян» майже повністю обмежено право іноземців на працевлаштування, оскільки в ньому перераховані майже всі види робіт, на які можуть претендувати тільки громадяни Туреччини.
З метою залучення фахівців різних країн було пом'якшено процедуру отримання дозволів на роботу для іноземців, які бажають працювати в сфері послуг. З цієї точки зору дуже важливим законодавчим актом є прийнята у 1983 році «Інструкція щодо залучення іноземних працівників та представників мистецьких професій до роботи у ліцензійних туристичних підприємствах».
Іноземець, який бажає працювати в Туреччині, має подати заяву до консульського відділу посольства Туреччини або Генерального консульства, які, в свою чергу, каналами Міністерства закордонних справ Туреччини повідомляють про це Міністерство туризму та Міністерство внутрішніх справ. Якщо немає заперечень щодо роботи цього іноземця в Туреччині, то йому надається робоча віза.
Після приїзду до Туреччини на підставі робочої візи, іноземець має протягом 1 місяця з моменту в'їзду в країну до початку трудової діяльності отримати дозвіл на проживання. Дозвіл на проживання (Ikamet Tezkeresi) оформлюється у відділах у справах іноземців управлінь Служби безпеки Туреччини за місцем майбутнього тимчасового проживання. Термін дії таких дозволів – від 6 місяців до 1 року. Після закінчення строку дії дозволу на працевлаштування, при першому запиті він може подовжуватись на 1 рік, при другому і третьому – на 2 роки, далі – на 5 років.
Іноземці мають своєчасно, не пізніше 15 днів з моменту початку роботи, сповістити про це компетентні органи (відділи по справах іноземців Служби безпеки Туреччини) за місцем проживання і отримати відповідну позначку в дозволі на проживання. Також відповідні обов'язки по реєстрації іноземців, яким було надано роботу, покладаються і на працедавців.
Законом № 5683 регламентовано, що іноземці можуть проживати тільки в місцях, які були передбачені оформленим дозволом на проживання. Відповідно до ст. 14 цього ж закону «якщо іноземці, які мають дозвіл на проживання в Туреччині, змінили місце проживання, вони мають протягом 48 годин особисто або через іншу особу повідомити про це компетентні органи, як за новою, так і за старою адресою».
На даний момент у посольстві та в Генконсульстві України в Стамбулі на консульському обліку перебуває 55 осіб, які легально працюють на території Туреччини.
Продовження читайте далі.
|
