Як у давнину робили полотно для вишиванок Раніше для шиття одягу використовували тканини, які створювали самі майстрині. Ще в ХІХ столітті українки виготовляли полотно зпрядених своїми руками льняних, вовняних і конопляних ниток. Овеча вовна, льон та коноплі обробляли поетапно протягом всього року у терміни, що визначались народним календарем. Найкращі сорти льону вирощували у Ровенській, Львівській та Волинській областях, а найкращі коноплі – у Тернопільській області. 29/9/2013 
На початку сировину треба було підготовити, далі – обробити волокна, зпрясти, зсукувати нитки, ткати, потім вибілити, викачати, вибити, вигладити. Полотно з льону та коноплі було найбільш поширеним матеріалом. Льняне полотно м′яке, воно має дрібну клітинку і сірувато-охристий відтінок. Конопляне полотно зеленувато-сіре і більш туге. Було багато технік виготовлення полотна, відомо близько двадцяти видів полотен. Якщо тканина призначалася для вишивання, її ткали і тугішим, і рідшим переплетенням, а потім вибілювали на сонці, морозі, росі, щоб додати блиску ручнопряденим ниткам.
Для вирощування льону використовували спеціальні сорти, у яких було невисоке і тонке стебло. У конопель були жіночі і чоловічі стебла. Чоловіче стебло раніше дозрівало і було більш м′яким. Жіноче стебло більш грубе, його восени виривали і в′язали у пучки, а потім обмолочували і замочували на три тижні. Потім його треба було висушити і вибити праником. Льон, як і коноплі, теж вимочували або стелили на лузі тонким шаром. Зрілий льон потрібно було вибирати, молотити, слати на лузі.
Сушили льон та коноплі на сонці. Потім тіпали – від полокна відділяли кострицю. Для цього жменьку льону або конопель ділили на частини, тріпали, ламали, м′яли і терли на терниці. Згодом кожній волокнині надавали одного напряму, микаючи на гребені. Це волокно складалось у «козак, куклу». З такого волокна микали мички, які вичісували гребінкою або щіткою. Ручне прядіння льону – це процес підготовки волокна до ткацтва.
Кожна родина займалась виготовленням тканин та прядива. Ткали скатертини, рушники, полотно для шиття одягу. Прядіння починали по закінченню польових робіт. Частіше за все ткали дівчата і жінки, але є й чоловіки-ткачі. Полотно, яке вже виткали і зняли з кросен, потрібно було полоскати у воді кімнатної температури і сушити, а потім знову повторювати полоскання-сушіння три рази. Потім на витягнутих руках тримали вологе полотно, качали скляну кулю і прасували.
У наш час давні техніки ткацтва майже забуті, але ще є майстрині, які бережуть народні традиції та відроджують українські ремесла.
Автор – http://etnodim.com.ua
_
|
