Чехія чекає на молодих фахівцівЧотири роки тому Чеська Республіка розпочала пілотний проект «Відбір кваліфікованих іноземних працівників». Метою даного проекту є відбір молодих дипломованих фахівців і сприяння їхній інтеграції у чеське суспільство. 153 учасники та члени їх сімей завдяки цьому проекту вже отримали дозвіл на постійне проживання у Чеській Республіці протягом скороченого періоду у 2,5 роки. 29/6/2007 
Серед майже 600 учасників - 29-річний дослідник Інституту фізики плазми Академії наук у Празі - Михайло, який родом з України:
- Обставини, що привели мене до Чехії, є досить звичайними в очах багатьох молодих українських хлопців. Я закінчив факультет фізики Ужгородського державного університету і після того отримав можливість працювати у Празі. Отже, я повинен був обирати: або залишитись вдома і продовжити навчання або працювати там, чи розпочати щось нове у Чехії.
Я прийняв рішення в основному з огляду на дві причини: перша була суто економічною. А друга – я хотів пізнати щось нове та побувати у Європі. Деякі з моїх друзів вже знаходились у Празі, на той час вони або навчались, або працювали, отже я навіть не боявся, що залишусь повністю самотнім.
Я прибув до Чехії у 2000 році та після чотирьох років тут здобув ступінь доктора на фізико-математичному факультеті Університету ім. Чарльза. Після того вирішив залишитись у цій країні та продовжити працювати в Інституті фізики атмосфери у Празі, хоча мої батьки, а також старший брат все ще живуть в Україні. Моя освіта, здобута в Чехії, відкриває набагато більше варіантів у пошуку роботи тут чи в інших країнах Європи. Чеська Республіка пропонує набагато більше можливостей у вивченні іноземних мов, відвідуванні країн Європи, налагодженні нових відносин із іншими науковцями. Загалом, іноземець з технічною освітою та знанням чеської мови з великою вірогідністю знайде добре оплачувану роботу, яка гарантує йому та його сім’ї відносно високий рівень життя у Чехії.
Щодо проблем, то найбільшою перешкодою була місцева мова, якої я не знав. Проте я був досить задоволений рештою – навчанням, гуртожитком. На сьогодні я вже розумію, а також досить добре розмовляю чеською. Однак, брак часу на навчання та обов’язкові адміністративні процедури, пов’язані з оформленням необхідних юридичних документів, становлять деяку проблему.
Те, що я знайшов тут, у Чехії, влаштовувало мене та влаштовує значною мірою дотепер. Порівняно із ситуацією в Україні чи Росії, Чеська держава належно підтримує своїх студентів. Не назву вам перелік негативних речей, не думаю, що можу бути об’єктивним.
Мій знайомий порадив взяти участь у проекті Міністерства праці та соціальної політики, він сам є його учасником. Я беру участь у проекті вже протягом двох років. Проектом передбачено отримання дозволу на постійне проживання для громадян третіх країн протягом 2,5 років. Оскільки я планую залишатись у Чеській Республіці на триваліший час – 5, 10 чи, можливо, більше років – хотів би отримати дозвіл на постійне проживання якомога швидше. Це полегшує життя – наприклад, зникає проблема зміни адреси чи роботи. Думаю, що з точки зору іноземця багато речей перемінюється – ти позбуваєшся короткотривалої перспективи і починаєш сприймати своє життя більш влаштованим, хочеться створити справжню домівку.
Марина Кравчук (32 роки) народилась в Україні, недалеко від кордону зі Словаччиною. Вперше вона приїхала до Чехії більше ніж 8 років тому. Спочатку Марина планувала лише коротку подорож, але залишилась назавжди. Зараз працює у маленькому містечку поряд з Прагою:
- Я приїхала зі своїм родичем, який тут працював, щоб просто подивитись. В мене була туристична віза. У той час багато людей з України приїжджали сюди, я також хотіла спробувати. Я була тоді досить молодою, не мала родини і вдома мене ніщо не тримало. Завдяки агенції, я швидко знайшла роботу в компанії у Добріс, де я жила наступні 5 років. Дозвіл на роботу зробили мої працедавці. Оскільки інші українці вже працювали у цій компанії, це не було великою проблемою для них.
Була швачкою у компанії, яка виробляла текстиль. З часом мене трохи підвищили, і я вже працювала тільки над модельними виробами, які потребували більшої старанності, також перевіряла якість матеріалів тощо. Почувала себе досить щасливою, у мене була хороша платня та приємний робочий колектив. Заробляла я набагато більше, ніж в Україні, - звичайно, якщо порівняти з тим, що я могла купити за цю платню. Шість років тому я отримувала 8 тис. чеських крон на місяць, працюючи 8 годин на день. А перерва на обід в мене була така ж сама, як і в моїх чеських колег.
Спочатку , звичайно, були проблеми з чеською. Хоча це і слов’янська мова, я розуміла тільки ази. Але ж я дивилась телебачення і це мені дуже допомогло. Весь час намагалась говорити. Зараз я вже склала державний іспит і отримала сертифікат, який доводить, що я вільно володію мовою.
Проживши в Чехії 5 років, вирішила повернутись додому в Україну. Чому? Я думала, що хочу провести тут своє життя, завести родину, виховати дітей. Скасувала свою візу та дозвіл на роботу. Влаштувалась бухгалтером поблизу Києва. Пропрацювавши там три місяці, вирішила повернутись до Чехії, хоча це і означало, що мені доведеться починати все спочатку - адже попередні 5 років чеським урядом не зарахувались, як необхідний час для отримання дозволу на постійне проживання. І мені дуже шкода, що так сталось. Друзі, які тут залишились, вже його отримали, адже для цього потрібне п’ятирічне (раніше - десятирічне) перебування на території Чеської Республіки.
На щастя, я підтримувала зв’язок із людьми у Чехії. Моя подруга допомогла мені влаштуватись на роботу в ту саму компанію, де я працювала раніше, і де мене добре знали. За моїм дорученням вона здобула всі необхідні документи для отримання візи. Якби не вона, можливо я й не виїхала б з України. Спочатку мені потрібно було отримати робочий контракт, з яким можна було звернутись до центру зайнятості. Там посаду спочатку запропонували чеським претендентам - ніхто не зацікавився, і мені видали дозвіл на роботу та надіслали його до посольства Чеської Республіки в Україні. Таким чином я отримала візу. Тут я мала звернутись до відділу поліції у справах іноземців та просити дозволу на тимчасове проживання.
Через два роки роботодавець вирішив перевезти виробництво у Болгарію. Виробництво закривалось поступово, тому я мала три місяці, щоб знайти нову роботу. Як іноземка, я мала знайти роботу одразу - на другий день після звільнення, в іншому випадку можна було втратити право працювати та дозвіл на тимчасове проживання. Через це я дуже переживала. Були інші звільнені працівники, тому до нас, як до групи, звернулись працедавці із сусіднього району. Таким чином я опинилась у Здіце, де працюю на збірці деталей в автомобілях.
На початку цього року мене включили до державного пілотного проекту «Відбір кваліфікованих працівників з-за кордону». Я почула про цей проект від моїх друзів із Казахстану. Зателефонувала до міністерства та запитала чи є зацікавленість в українських громадянах, хоча я знала, що на той час українці ще не були включені до проекту. Після цього я регулярно заходила до Інтернету, щоб перевірити, чи не включили до проекту українців, і коли це сталось, то одразу зареєструвалась. Заповнила анкету, а після цього поштою отримала лист з проханням надіслати оригінали усіх документів, щоб довести правдивість даних, що я включила у реєстраційну форму.
В мене є досвід втрати роботи, а проект надає мені захист на один місяць - доки я знайду нову, якщо звільнення сталось не з моєї вини. Звичайно, цього мало, але, все ж таки, захист. Зараз я вже не так боюсь, що фабрику можуть знову закрити. Думаю, що зараз не так важко знайти роботу, як колись, - існує багато агенцій з працевлаштування. Такий проект має сенс, тому що тут потрібні кваліфіковані люди. Адже чехи виїжджають з Чеської Республіки, щоб працювати в Європейському Союзі, тут це простіше, не потрібно багато паперової роботи, просто збираєшся та їдеш.
Інколи я відчуваю дистанцію, коли хтось мені каже, що я краду роботу у тутешніх людей. Але в мене також є дуже хороші друзі серед чехів.
Олена Стеценко (27 років) народилася у Києві, зараз працює керівним адміністратором міжнародної компанії з вантажоперевезень у Чеській Республіці, в якій мешкає з 1998 року. Вона вивчала економіку та менеджмент в Університеті економіки в Празі. Завершила курс дистанційного навчання з корпоративної економіки в економічному університеті в Києві. З 2006 року брала участь у державному пілотному проекті «Відбір кваліфікованих працівників з-за кордону».
- У мене була студентська віза, яку я повинна була щороку продовжувати. Це було досить неприємно - черги, їхнє ставлення ... Однак, у мене не виникало серйозних проблем завдяки тому, що я одержала урядову стипендію, тож період мого перебування продовжувався безперешкодно.
Ще під час навчання я вирішила, що працюватиму у сфері логістики, отож я звернулася до кількох компаній сподіваючись на те, що хтось зацікавиться моєю кандидатурою. Одна з компаній зробила мені пропозицію. Я шукала роботу ще під час навчання, тому що інакше б мусила залишити країну протягом місяця з дня його закінчення, і не мала б жодного шансу працевлаштуватись. Шукати роботу перебуваючи в Україні здавалось мені нереальним.
Звичайно, мої роботодавці повинні були пройти весь процес із службою з працевлаштування: офіційно звернутися туди, запропонувати наявну вакансію спочатку чеським кандидатам, і у разі, якщо ніхто з них не відповідав визначеним критеріям, зробити офіційну пропозицію мені. Після цього я мала змогу отримати дозвіл на працевлаштування, і завдяки цьому ще й на тимчасове проживання. Виконання всіх формальностей забрало майже три місяці, і кожного наступного року цей процес повторюватиметься знову, хоча і в більш спрощеній формі. Однак, завжди є ризик, що роботодавець відступиться в кінці, бо не захоче мати такі ускладнення. Якщо ж ви змінюєте роботодавця, то повинні повторно пройти всю процедуру, незважаючи на тривалість вашого перебування в країні.
Компанії побоюються наймати іноземців, тому дехто з них обирає іншу стратегію, ніж я. Я не мала достатнього досвіду, коли шукала роботу. Через це запропонувала моєму майбутньому роботодавцю самій з’ясувати, що необхідно для участі в проекті. Однак не мала уявлення з чого почати. Мені дуже пощастило, що мій роботодавець погодився оформити всі ці речі. Мої друзі вирішують таку проблему в інший спосіб: коли вони звертаються до роботодавця, то відразу ж кажуть, що самі займатимуться оформленням документів, а роботодавцю лише потрібно заповнити ті чи інші форми для них. Тобто вони звертаються до служби з працевлаштування самі, але від імені роботодавця. Щоб не бути тягарем, практично самі все оформлюють, бо цей процес і справді забирає багато часу. Якщо компанія має змогу найняти чеського працівника, то взагалі не бажає займатися подібними речами.
Коли я нарешті отримала довгостроковий дозвіл на проживання, то позбулася страху, що у випадку втрати роботи мені потрібно буде зібрати речі та негайно поїхати. Зараз я повинна звертатися до служб із працевлаштування лише раз на рік, щоб подовжити дозвіл на працю, а потім піти до відділу поліції у справах іноземців, де мені продовжують візу. Це і досі означає багато паперової роботи для мене та мого роботодавця, але це не так жахливо, як було першого разу.
Вже два роки я працюю у логістичній компанії, де відповідальна за вантажоперевезення товарів по всій Європі. Це маленький сімейний бізнес, але у них великі обороти. Про урядовий проект дізналася завдяки моїм друзям з Білорусі. Громадяни цієї країни були серед перших, хто міг зареєструватись для участі в проекті, для українців він розпочався у січні 2006 року. Я зареєструвалась саме через шанс отримати дозвіл на постійне проживання після 2,5 років замість п’яти. Я нарешті зможу мати певне відчуття безпеки в своєму житті. Не треба буде боятися депортації у разі, якщо я втрачу роботу, або станеться щось інше. Крім того, я б могла взяти кредит на квартиру та завести родину, що зараз є просто неможливим. Незважаючи на те, що я вже сплачую тут всі податки, без дозволу на постійне проживання я не можу отримати допомогу по догляду за дитиною, а дитячий садок коштуватиме втричі дорожче. Є й інші нюанси, які я вважаю доволі несправедливим. Дозвіл на постійне проживання надасть мені майже всі права чеської громадянки, за винятком виборчих. До того ж, мій роботодавець має багато проблем через те, що я іноземка.
Зараз очікування дозволу на постійне проживання було скорочено і, можливо, саме включення до проекту означає, що у мене справді є шанси отримати його. Ця програма також надає мені певний захист у випадку, якщо я втрачу роботу. Зараз матиму строк в один місяць для того, щоб знайти нове робоче місце. Звичайно, мені потрібно відвідати відділ поліції у справах іноземців.
Цей проект є дуже хорошим шансом для людей, які вже знаходяться тут. Я не можу уявити, щоб хтось з України мав реальний шанс знайти тут роботу, якщо немає досвіду проживання в Чеській Республіці. Одна з умов допуску до участі у програмі – наявність гарантованого робочого місця та легалізованого перебування. Ви навряд чи зможете гарантовано знайти собі роботу через Інтернет. Ви ж повинні бути фізично присутні тут та з’являтись на співбесіди. Це означає, що необхідно отримати візу, але ви її не отримаєте, якщо не матимете роботи. З туристичною візою не можна працевлаштуватись.
Мені здається, що, перш за все, проект повинен спрямовуватись на людей, які вже знаходяться тут. Українці, які проживають у Чехії, знають про нього але вони не звертаються, бо не відповідають необхідним критеріям. Вони гідні та працьовиті люди, але всім до них байдуже. Звичайно вони віддають половину своєї зарплати компаніям-посередникам, які їх наймають, та займаються іншими речами. Якби ці люди мали шанс на більш гідне життя та умови праці, вони б були вигіднішими для чехів. Адже ця країна потребує їхніх послуг. Вони самі запропонували себе, і прибули сюди незалежно від наявності чи відсутності якихось проектів. Ось чому я думаю, що це не дуже добре - приваблювати когось з-за кордону, коли тут, під носом, така ситуація.
Я була приємно вражена, що люди, з якими я мала справу, були дуже приємними. Беручи до уваги мій досвід спілкування з відділом поліції у справах іноземців, я не очікувала нічого подібного. Думаю, що загалом це дуже хороша ідея – намагатись привабити сюди досвідчених людей з-за кордону, які б хотіли залишитись в Чехії. Мартин ХИШКА, Мартіна КРИЖКОВА.
Публікацію підготовлено за сприянням
представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні.
|
