Чи легко заробити у Польщі?Польща, вступивши до Євросоюзу, мала б шокувати інші його країни кількістю офіційно зареєстрованих безробітних – у 2003 році її рівень сягнув вже 18,7%. Але виявляється, й в інших державах ситуація не краща, особливо це стосується молодих людей (віком до 25 років). Загальний рівень безробіття серед молоді в Євросоюзі – 16%, в таких країнах як Фінляндія, Франція, Греція, Італія та Іспанія він перетнув межу 20%. 22/8/2004 Оскільки з 1 травня полякам не потрібно мати при собі закордонний паспорт для подорожей, вони почали заново відкривати для себе Європу – шукають роботу саме там. Паспорт від них поки що вимагають лише це Норвегія, Швейцарія та Ісландія. В інших державах ЕС молодь може почуватися цілком вільно.
А скількох молодих поляків можна побачити на пішохідному переході Шегині – Медика! Майже всі вони (виключаючи тільки туристів з важкими рюкзаками й наметами) везуть додому з України горілку та сигарети на продаж. Для них не існує особливих привілеїв, стоять вони в загальній черзі, ось тільки не потрібно їм показувати 300 євро для перетину українського кордону. Але поляки не скривають того, що везуть контрабанду. На зауваження митника, чому не йдуть нормально працювати, відповідають, що не бажають. Їм і так добре – за декілька годин можуть заробити з десяток доларів.
Майже кожний поляк, якого я зустрічав у дорозі, десь працював за кордоном. Навіть такі, що їздили тепер на останніх марках „БМВ” і „мерседес” на початку 90-х також збирали врожай чи вкалували на будівництві у Норвегії, Франції, Італії, Англії та США. Всі вважали, що це нормально, і розповідали, що там їм було дуже важко. 25-річний хлопець розказував мені, що цього літа вже був в Америці, де працював рятівником у басейні. Заробив $5 тис., додому привіз $2 тис. і купив комп’ютер.
В Ірландії, Швеції та Великобританії полякам не потрібно мати навіть дозвіл для роботи. Тому знайти там місце практично неможливо. «Коли я вирішив спробувати влаштуватися у бар, то звідти вже виходило двоє поляків, які також питали за роботу. І так всюди», – каже Петрусь. Отже вирішив влаштуватися на роботу поки що у Польщі, за фахом він інженер-комп’ютерник. Але у Перемишлі, звідки він родом, перспектив немає – подався у більш велике місце, залишив там своє резюме у декількох приватних фірмах. Якщо нічого не вдасться знайти – може знову полетить у Штати чи ще кудись. (Цікаво, що білет на літак з Перемишля до Львова коштує 460 злотих, а до Лондона – 375. Причому, якщо квиток у Англію купує студент та ще й у два боки, ціна значно зменшується – майже на 50%.)
На наших заробітчан поляки дивляться як на диваків: що вони шукають у Польщі?
«У Польщі залишатися більше немає сенсу»
Розмовляю з паном Станіславом, пенсіонером-фермером. Він скаржиться, що життя у нього невеселе. Єдине, що допомагає забутися, – дешева українська горілка. Працював багато років на великому підприємстві електриком, мав пристойну зарплатню – майже $1.000. Але якось його скоротили і на це місце взяли чотирьох молодих робітників. Він подав до суду на компанію, справа триває вже два роки...
Дружина пана Станіслава Світлана родом з українського міста Броди. Живе в Польщі вже п’ять років, але розмовляє з великим акцентом. В Україні залишилась донька, нещодавно народилась онучка. «В Польщі їм нема що робити, – каже Світлана. – Станіслав отримує пенсію й має свій невеличкий сад і город, з цього і живемо. А молодь втікає за кордон або у великі міста».
...У хату зайшли якісь молоді хлопці. Виявилось, що вони закарпатці. У Польщі вже декілька місяців, працюють, де прийдеться. Перед тим була нелегальна робота в Чехії. Зараз збираються повернутися додому та їхати далі – в Німеччину. «У Польщі залишатися більше немає сенсу, – каже Богдан. – Тут хіба що на хліб собі заробиш. Але й додому не хочемо повертатися – в нашому селі взагалі немає ніякої роботи».
Хлопці живуть на горищі, сплять на сіні. Коли раптом пішов дощ, вийшли у плавках на подвір’я, намилили голови – і помилися. За те, що живуть безкоштовно у пана Станіслава, допомагають йому по господарству, наприклад обприскують хімікатами дерева. Далі їх чекає важка дорога, отже вони вже пристосувалися до всіляких умов проживання.
У свинарнику разом з собаками
200 кілометрів від Варшави, маленьке село Юзефов. Тут рясніють вишневі сади, майже всі мешканці району займаються фермерством. Збирати вишні приїжджають українці, але живуть тут в умовах, близьких до концтаборних. І не дуже жаліються на свою долю – це вже в крові.
«Хочете працювати на вишнях? – відразу питає пан Томек, дізнавшись що я з України. – Але треба почекати два-три дні поки проясниться ситуація – зараз у нас страйк». Виявилось, цього року сталася катастрофа – через занизьку вартість вишні на європейському ринку фермери оголосили загальнодержавний страйк. Так само пропав увесь врожай чорної смородини – її нікому було збирати через низькі ціни, за кілограм давали всього 20 грошей.
«Будь-ласка, проходьте, – каже пан Томек. – Можете мешкати ось там, ваших вже повно є». Ми проходимо далі на подвір’я і потрапляємо в барак, де на полу сидять чотири жінки й розмовляють по-українські. Барак – це звичайний свинарник п’ять на п’ять метрів, де ще можна відчути запах тварини, яку тут нещодавно утримували. На цементній підлозі лежать старі дивани без ніжок, матраци. В такому приміщенні спокійно можуть поміститися вісім, а якщо потрібно й десять гастарбайтерів. «Душ» на подвір’ї – іржава бочка з-під хімікатів, з крана якої тече вода, що нагрівається за день від сонця. Ніяких занавісок не існує, отже жінкам не варто тут комплексувати. А про туалет і казати нічого – в нього неможливо зайти без огиди.
Оце і є ті самі обіцяні «добрі умови». І це притому що під час збору врожаю тільки на подвір’ї у пана Томека мешкає до 30 робочих. Хоча як сказала нам пані Ганна – це ще райські квартири. Неподалік у сусіда українці живуть у набагато гірших помешканнях, практично на голій землі, під навісом. Вночі, кажуть, по їх обличчям подеколи повзають щури. Адже господар вирішив не звільняти свій свинарник для людей.
Як можна мешкати в такому місці? Степан, 48-річний педагог з Тернополя, каже, що пан Томек – добрий господар. Привітний, людяний, ніколи не кривдить своїх робітників. А важкі умови можна перетерпіти, адже сезон збору вишні триває недовго – максимум два тижні. Хоча деякі живуть тут місяцями – спочатку збирали суницю, а потім дозріють сливи, восени збиратимуть капусту, моркву.
Але замість обіцяного двохразового харчування їжу дають тільки в обід – пустий суп-баланду без м’яса й маленькі бутерброди. Цю «зупу» не кожний може їсти – готовлять для себе окремо. Під залізним навісом є літня кухня – плита з газовим балоном, лавиці й довгий стіл. Що їдять? «Мівіну», яку привезли з дому, та гречану або перлову кашу. В магазині купують тільки хліб.
42-річна пані Ганна колись працювала на трикотажному комбінаті, але підпала під скорочення, коли комбінат потрапив у приватні руки. Вже вісім років майже безвилазно сидить у Польщі. Життя минає, а світла в тунелі нема. «Була у Варшаві, знімала квартиру. Спочатку ліжко коштувало три злотих, потім п’ять, а зараз вже десять. Отже за місяць потрібно було віддати 300 злотих (майже $80) тільки за те, що маєш, де спати. А ще потрібно щось їсти, їздити на роботу або в пошуках її».
Пані Ганна каже, що знайти пристойну роботу українцю в Варшаві зараз практично нереально – надіятись можна тільки на велике везіння або на знайомства. Найкращий варіант для жінки – це прибирати квартири, але без рекомендацій з попередніх місць навіть не варто дзвонити по об’яві. Одній знайомій запропонували не тільки прибирати, а й доглядати дітей. Платили мало – 400 злотих. І все б було нічого (адже діти вдень у садочку), але потрібно було ще виводити на прогулянку велику собаку – дога. А через місяць до цієї «веселої» компанії додалася ще одна дитина, якій не можна було навіть зробити зауваження – відразу бігла й казала, що її б’ють. Прийшлося звільнитися.
30-річна Галя – вихователь дитсадочка з Івано-Франківська. Вдома залишила двох маленьких дітей, а сама подалася на заробітки у Польщу. Її історія ледь не закінчилась трагічно. Знайомі подзвонили й сказали, аби вона приїжджала на збір вишні. Галя взяла всі гроші, які мала сім’я, – 300 гривень – і рушила в дорогу. Сподівалася здобути хоча б $200 за два тижні, була згідна на будь-яку роботу. Два рази намагалася перетнути кордон у Шегині. Але через те, що не мала показати валюту в еквіваленті 300 євро, її вертали назад. Вирішила їхати через перехід Рава-Руська. З третьої спроби кордон таки перетнула. Але не орієнтуючись, не знаючи як добратися до місця, рушила на автобусі у бік Варшави. І тільки там дізналася, що зробила крюк у зайвих 400 км. Заночувала на вокзалі, а зранку знову в путь. Коли прибула в місто Ліпско, то виявилось, що гроші у неї майже закінчились.
Галю, яка тихенько сиділа на місцевому автовокзалі, без надії, без їжі та грошей, примітили ввечері якісь поляки – подружня пара. Мабуть, побачили страх на обличчі дівчини й вирішили запитати, у чому справа, як допомогти. Та справді допомогли. Запросили до себе додому, нагодували, вклали спати. А вранці подзвонили «рольнику», який мав її приймати у селі неподалік. Той відповів, що не потребує більше «рвачів» (збирачів врожаю). Як же так, здивувались поляки, ви запросили дівчину з іншої країни, яка ледь не знепритомніла в дорозі, а тепер відмовляєтесь від її допомоги?! «Рольник» поклав слухавку... Але пара мала іншого знайомого фермера й зателефонувала йому. Так Галя опинилася у бараку на подвір’ї пана Томека.
Коли я запитав про елементарну повагу до себе, то майже ніхто не відреагував на ці слова – про що говориш, чоловіче? Як інакше прогодувати сім’ї? Але цього разу і тих грошей, на які сподівались, вже не буде.
Через пресу поляки захищають свої права
Перебуваючи у польських друзів і читаючи місцеву пресу був здивований деяким публікаціям. Одна з них, наприклад, називається Zly mandat („Погана квитанція”). В ній йдеться про Тадеуша Мосцицкого з міста Стальова Воля, який вже півроку дискутує з поліцією на тему, хто правий, а хто винний. Він якось зупинив машину в неналежному місці та йому виписали штраф у 100 злотих. Але на папірці, який йому видали, не написано, в якій валюті сплачувати покарання, стверджує пан Тадеуш. Він звернувся зі скаргою у місцеву прокуратуру, що йому не вірно оформили квитанцію, отже він не буде з цієї причини сплачувати гроші. Оскільки позитивної відповіді він не дочекався, звернувся у прокуратуру воєводства. Каже, що якщо не доб’ється справедливості, піде зі скаргою аж до Страсбурга.
«Справа не в грошах, – каже пан Тадеуш, – а в компетенції правоохоронців. Чому якщо помиляється проста людина, її відразу ставлять на місце, а представники владних структур завжди праві? По телевізору казали, що нам потрібно вказувати на недоліки влади. І я роблю це заради справедливості”.
Може, вся справа в тому, що ми, українці, не вміємо чи боїмося захищати свої права? Хтось скаже, що не має сенсу – в нашій країні подібні справи просто безглузді. Але якщо так будуть думати всі – верховенство права, про яке нам так довго твердять по телевізору, ніколи вже не наступить в Україні.
Інша публікація з досить промовистим заголовком – «Смердюча справа». У місті Ніско на власному подвір’ї пан Збігнев Г. влаштував сміттєзвалище. Тут і старі меблі, і ящики, будівельні відходи, пляшки, іржаві каструлі. Все це видно через паркан, що непокоїть мешканців міста, особливо сусідів. Вони звернулися до суду, аби пан прибрав сміття. Вирок був такий – якщо пан Збігнев Г. не прибере сміття з власного подвір’я протягом десяти днів, його чекає кримінальна відповідальність. Крапка.
В статтях регіональних польських ЗМІ не йдеться про глобальні проблеми, тому що їх майже не існує. Залишились дрібні, з якими мешканці намагаються боротися власними силами, не чекаючи, поки розбереться хтось інший.
Після вступу до Європейського Союзу Польща знаходиться в очікуванні великих змін. В принципі, вони вже настали. Однозначно й те, що Об’єднана Європа ще щільніше буде відгороджуватися від своїх східних сусідів. Вже розроблені нові правила прийому біженців у Польщі, які значно знизять шанс потрапити у Європу небажаним гостям. Але навіть візи планують зробити платними (для українців вони наразі безкоштовні). Чи скінчиться від цього наплив нелегальних робітників? Навряд чи. Просто українцям потрібно буде докласти для перетину кордону набагато більше зусиль.
Олександр ВОРОШИЛОВ.
|
