Щоб знайти нареченого за кордоном, потрібно лише $100 на місяць протягом двох років

Вибирання женихів: від зустрічі до зустрічі

Одного чи півтора місяця заочного спілкування цілком достатньо, щоб планувати особисту зустріч. Якщо партнер не робить такої пропозиції, можна легенько підштовхнути його, написавши, що не проти були б побачитися. Якщо чоловік відкладає побачення на потім, розпрощайтеся з ним назавжди, подякувавши за увагу до себе. Він не вашого поля ягідка. У випадку ж ствердної відповіді (або якщо партнер сам запропонував зустрітися) вкажіть бажане для вас місце й час. Для влаштування зустрічі потрібні значні кошти, тож цю ношу перекладайте на партнера. Витрати складатимуться з проїзду, оформлення візи, а також курсів із засвоєння елементарних знань тієї мови, якою спілкуватиметеся. Склавши кошторис ваших затрат за цими статтями, попрохайте партнера надіслати саме стільки грошей. Необхідно бути відвертою і не завищувати суми. Слід, однак, подбати про незначний запас на той випадок, якщо станеться щось непередбачене (наприклад, партнер не приїхав і вам довелося оплачувати готель самій).

Готель, звичайно, замовляє партнер, але, враховуючи, що це буде один двокімнатний номер на двох, не забудьте в листі попередити «жениха», що спатимете в різних кімнатах. Для нього такий варіант є значно дешевшим, ви ж нічого не втрачаєте. До фізичної близькості в дні знайомства краще не доходити, присвятіть весь час вивченню характеру один одного.

Шлях пошуку чоловіка через шлюбне агентство легший тим, що в цьому випадку чорнову роботу за вас виконують інші. Вони шукають для вас чоловіка, користуючись або вашими анкетними даними, або знайомлячись особисто й складаючи «об’єктивку». Але в обох випадках слід подбати про високоякісні фото. Підкреслюйте свої вигідні сторони, але не забувайте про стриманість в одязі, зачісці, позах. За відсутності інших даних фото є головним джерелом інформації про вас, тож приділіть цьому особливу увагу. Довіряйтеся лише професіоналам і робіть фото у студії.

Фінансист - із витребеньками, фермер - із апетитами

Завжди й в усьому слід пам’ятати: ви шукаєте партнера, а не чоловіка для розваг. Тому й ставтеся до справи з тією сер- йозністю, на яку лише здатні. Саме особисте спілкування дозволяє з’ясувати деталі, без яких неможливо визначити, чи підходите ви один одному. Мені за два роки довелося листуватися з 83 партнерами та мати 53 особисті зустрічі на «нейтральній» території (найчастіше це був Будапешт, інколи Київ). З декотрими кандидатами зустрічалася по кілька разів.

Були серед претендентів на мою руку і дуже багаті чоловіки, проте їхні пропозиції я відхилила. Відбувалося це саме після особистих зустрічей. Один американець - 32-річний банкір - ніяк не міг зрозуміти, чому я не згоджуюся піти за нього. Тож довелося йому прозоро натякнути, що мене в ньому не влаштовує: під час екскурсії до книжкового ринку «Петрівка» придбала й подарувала йому товсту книгу під назвою «Етикет». Очевидно, це йому допомогло, бо він став уважніше ставитися до мене: пропускати поперед себе при вході в приміщення, коректніше висловлюватися, їсти без дикуватих звуків у ресторані тощо. З тим американцем, хоч він і був вельми забезпеченим, сином власника мережі банків, ми розлучилися. Оманливою є думка, що головне - заміжжя, а вади характеру чи якісь особливості, які вас не влаштовують, вдасться з часом виправити.

Незнайомі подруги, майте на увазі, що обираєте не лише ви, а й вас. Тому будьте готовими до не зовсім прийнятного для вас віку, несподіваних вимог партнера. Чоловіки шукають подругу життя за кордоном, як правило, після того, як спроби знайти її у своїй країні закінчуються фіаско. Причин цьому може бути багато, а наслідок один - на вас, молоду й гарну, розраховують чоловіки-іноземці у віці щонайменше 35 років. Здебільшого до цього віку слід накинути ще п’ять-десять років. Нерівний шлюб - скажете ви. Вимушена необхідність - відповім я. На Заході у молодості одружуються рідко, багато років віддають кар’єрі, створенню матеріальної бази для існування. Хто її створив, той уже у роках, і з цим потрібно миритися.

Тепер - про те, як ви обираєте і як вас обирають. Вельми часто, якщо мова йде про німецькомовні країни, зокрема Швейцарію, Німеччину, Австрію, нашим співвітчизницям пропонують заміжжя фермери. Тут високими є шанси у жінок із дітьми: власники фермерських господарств сподіваються на дитячу допомогу по хазяйству. Слід мати на увазі, що жінкам у цих випадках доводиться вести «приземлений» уклад життя. Багатьох це не лякає, що цілком виправдано.

На жінках із країн Східної та Центральної Європи у Старому Світі одружуються далеко не бідні чоловіки. Ці жінки мають досить високі культурні та побутові потреби, що пояснюється і їхньою освіченістю, і належним вихованням. Щоб одружитися на українці, росіянці, білорусці, слід мати товстий гаманець, адже лише на оформлення усіх необхідних документів та переїзд іноземці витрачають понад $10 тис. Крім того, їм слід бути готовими до повного утримання дружини у майбутньому, бо зазвичай вони сидять удома, не працюють (потрібні перенавчання, досконале володіння мовою тощо). Швейцарські закони укладені так, що у разі зайнятості обох членів подружжя обсяг сплати податків різко збільшується, зменшуються соціальні виплати, тож вигідно не працювати.

Якщо після особистої зустрічі ви прийняли рішення не на користь партнера, повідомте його листовно після повернення додому. Не відкладайте розставання у довгу шухляду, проте все-таки один чи два прощальні листи допоможуть зберегти добру згадку про вас. Подякуйте партнерові за прихильність, змістовно проведений удвох час і ставте крапку.

Готуйтеся до ролі «служниці» та «мамусі»

Багато українок вважають заміжжя за кордон втіленням раю. Поспішаю розчарувати: і тут і там чоловіки однакові, тож шукають у супутники життя «служницю» та «мамусю». Чоловікам на Заході їхніх співвітчизниць закабалити не вдається, бо ті є занадто емансипованими. Крім того, якщо кожен член типового західного подружжя зберігає та витрачає власні гроші окремо, то в шлюбі з нашими жінками часто буває навпаки. Готуйте себе до того, що гаманець буде підконтрольний лише чоловікові, а ви матимете змогу витрачати лише те, що входитиме в перелік запланованих витрат.

Роль, що відводиться жінці-іммігрантці, - давати лад у домі (при цьому не виключається й наймана прибиральниця). Незважаючи на ці клопоти, матимете й багато вільного часу. Тож, по-перше, підшукайте собі заняття на дозвіллі. По-друге, ще до одруження обговоріть з чоловіком той ступінь свободи, який вам буде необхідний для нормального самопочуття. Ви повинні мати змогу, наприклад, з’їздити в гості до подруги чи прогулятися великим містом, якщо живете в малому чи в селі. Кількість таких вільних днів на тиждень чи місяць теж часто з’ясовують наперед. По-третє, не забудьте уточнити суму грошей, яку чоловік даватиме вам на кишенькові витрати. Якщо вона здасться малою, можна «поторгуватися». Я, зокрема, одержую на ці потреби щотижня в середньому по 60 швейцарських франків (співвідношення долара й франка - 1 до 1,3), і цього достатньо.

Слабкості чоловіків -

жіноче спасіння

Життя з чоловіком-іноземцем «там» не надто відрізняється від того, як це відбувається у нас. Шлюб - це завжди компроміс, у якому сторони готові до взаємних поступок. Це не що інше, як балансування між «хочу» та «можу».

Треба змиритися з роллю домашньої господині, яка пере одяг, готує їжу, хоч і з допомогою різних сучасних машинок, й не бачити в цьому трагедії. Щоб компенсувати свої «втрати», подбайте про захоплення, які чоловік муситиме «спонсорувати», щоб бути в гармонії з вами у всіх відношеннях. Використовуймо, дорогі мої, слабкості чоловіків!

Свій острівець свободи жінка повинна оберігати, а якщо поступилася частинкою своєї території, то повинна взяти за це платню. Остання може бути у вигляді як дрібних (квіти, парфуми), так більш коштовних (одяг, турпоїздки) подарунків. Тут слід виявляти такт і зважати на матеріальне становище чоловіка, щоб не вдарити, бува, по його самолюбству.

Жінкам, які виросли та виховані за іншої системи, незрозумілою є функція шлюбних контрактів. Щодо них слід бути особливо уважними, бо всі ваші старання в один момент можуть перетворитися в ніщо. Описується все майно, яке є у власності подружжя, та зобов’язання його членів один перед одним у випадку сімейного розриву. Оскільки у наших співвітчизниць майна - кіт наплакав і прав у чужій країні небагато, то їм краще подібних документів не підписувати. В усякому разі, ніколи не підписуйте контрактів, не порадившись із юристом. Я, наприклад, відмовилася ставити підпис навіть під загрозою відміни весілля, що мало статися за три дні. І тепер про цей момент біографії згадую не без самоповаги.

Про те, як ми з Алексом живемо, можна говорити багато. Чи відчуваю себе щасливою? Безумовно. Я маю достаток і повагу з боку чоловіка, люблю його. Але порадити усім жінкам пройти мій шлях у пошуках особистого щастя не наважилася б. У кожної своє уявлення про щастя, як і вимоги до партнерів. Моя мама, до речі, у власні 50 з лишком років не витримала «іспиту» закордонним женихом. Не змогла змиритися з обмеженнями, що накладала на неї сім’я, норми чужого суспільства. Звикла сама розпоряджатися своїм життям, не бажала, щоб був у ньому хоча б номінально ще один господар. Не відбула навіть половини терміну, дозволеного візою, та полишила швейцарського «жениха», повернувшись додому, до Ужгорода. Можливо, мамі зашкодив вік, у якому люди нездатні змінюватися, пристосовуватися. Я не така, у мене все складається по-іншому. І я щаслива.

P.S. На врученні Аллі диплому магістра Ужгородського націо-нального університету був присутнім і її чоловік: успішний бізнесмен та інженер спеціально приїхав для цього зі Швейцарії. Її подруги мали змогу переконатися, що молода жінка, яка наполегливо шукала чоловіка за кордоном, не схибила. На завершення залишається лише додати, що ім’я та прізвище нашої героїні таки не справжні, а вигадані. Автор змінив їх із етичних міркувань. А усе решта є чистісінькою правдою.