Кіпрська одіссея молодого херсонця

Здрастуй, острів любові!

Незабаром Сашко разом із чотирма такими ж шукачами щастя став пасажиром чартерного рейсу Миколаїв - Нікосія.

Паніка почалася відразу після того, як літак піднявся в повітря. З’ясувалося, що за кіпрськими законами у новоприбулого має бути $500.

Через годину херсонців уже шмонали кіпрські митники. Сашкових напарників відразу ж відсіяли, бо згаданої суми у них не знайшлося. За межі аеропорту хлопці так і не вийшли, їх відразу повернули на батьківщину. Після цього митники переключилися на Сашка. Але на його велике щастя їхня пильність була вже притуплена. Вони забули спитати, скільки грошей він привіз. Отак разом із Валерою Сашко опинився в Нікосії.

- Купуємо машину! - відразу заявив Валера. - Якщо пересуватимемося пішки, поліція відразу накриє.

Два тижні, поки Сашко сидів у готелі або ходив містом, Валера цілими днями десь пропадав на машині, імітуючи бурхливу пошукову діяльність. За цей час для Сашка він не знайшов узагалі ніякої роботи. Коли віза мала ось-ось закінчитися, він постав перед своїм підопічним, з яким його поєднувала 100-доларова дружба, печальним і вимотаним: «Єдине, що можу запропонувати, - робота на плантаціях. Попрацюй трохи, а за цей час я тобі обов’язково щось підберу...»

Вибору у Сашка, який не знав ні мови, ні місцевих порядків, не було, і він погодився.

У глухому селі хлопець працював по 10-12 годин на збиранні лимонів, апельсинів, грейпфрутів. Робота була важкою, платили мало. Окрім Сашка в господаря працювали ще 25 чоловік: ліванці, сірійці, лівійці... Від них він наслухався розмов про те, як деякі жадібні господарі не виплачують своїм наймитам-нелегалам зарплату, обіцяючи зробити це наприкінці місяця, а потім здають їх поліції. І таким чином наживаються. Валера жодного разу так і не з’явився. Сашко, нарешті, зрозумів, що надії на нього ніякої. Однак, сидячи в глухомані, нормальну роботу навряд чи знайдеш. І тому поставив перед собою завдання: вчити мову. Отож, коли був вільний, намагався більше спілкуватися в кафе, на пляжі. Незабаром уже міг підтримувати елементарну розмову з місцевими жителями, так званими понтійцями.

Земляки - це небезпечно

Що ж стосується земляків, а такими на острові здавалися всі, хто приїхав шукати роботу, то...

- Іноді у мене складалося враження, що я взагалі вдома, - розповідає Сашко. - Скрізь чується російська чи українська. Наші там не тільки працюють, їх багато і серед відпочиваючих.

Однак, як це не парадоксально, життя підказало, що розумніше й безпечніше триматися від земляків подалі.

- Після того як наші люди отримують на руки перші долари, багато хто з них починає вести себе, на мій погляд, більш ніж дивно. Здавалося б, приїхали на заробітки - то заробляйте. Так ні. Починаються п’янки-гулянки. Звичайно, нашим доводиться займатися найважчою роботою, вони втомлюються, і їм потрібна розрядка. Але надивився я на цю розрядку - справжні запої, з мордобоєм, бійками, скандалами. Як правило, все закінчується викликом поліції, адже після 22:00 випивка заборонена. Далі - місяць за гратами за порушення паспортного режиму. Звідти - пряма дорога до батьківщини.

І ще одне. Можливо, це мої особисті спостереження, але здається, що наші люди там черствіють і серед них дуже розповсюджені заздрощі. Навіть якщо комусь і вдається дізнатися щось про вакансії, ні за що з тобою не поділиться...

Їхні звички - нашими очима

Проробивши два місяці на плантаціях і подолавши мовний бар’єр, Сашко двинув у мандри. Постійну роботу нелегалу знайти дуже важко, тому чим тільки не довелося займатися: збирав виноград, працював на будівництві, на плантаціях й заодно підробляв у нічну зміну посудомийником у кафе, все шукав, де можна було б осісти.

- Розкажи, як тобі працювалося на будівництві? - спитала я.

- Робочий день починається о 7:00 і закінчується о 15:00. Протягом цього часу буває два обіди: легкий - о 10-ій та ситий - о 12-ій. До речі, коли вже зайшла мова про їжу. Там із нею ніяких проблем. По-перше, Кіпр - це регіон цілорічного міжнародного туризму, і сервіс налагоджений на найвищому рівні. Кафе, бари, ресторани без проблем можна знайти у будь-якій точці острова. По-друге, дістати продукти там можна будь-де. І, що найголовніше, часто безкоштовно. Спочатку я ніяк не міг зрозуміти, чому у них біля спеціалізованих магазинів вечорами виставляють мішки з різними сортами хліба, булочок, батонів... Виявляється, торгують лише свіжим хлібом. Тому той, що не розпродали, знімають з прилавків і рано вранці відправляють на звалище. Наші розбирають цей хліб мішками і потім тижнями не купують його в магазинах. Виходить значна економія, адже буханець коштує в середньому долар. Так само можна запастися фруктами. Лише на банані з’явиться маленька темна пляма, його вже вибраковують і виставляють на вулицю - щоб забрав сміттєвоз. Та і якісні фрукти коштують дуже дешево. Якось я побував на звалищі. Чого там тільки не було! У них того року великий урожай картоплі та бананів був - так їх масово викидали, щоб ціни не знижувати.

Взагалі, наші невибагливі співвітчизники економлять де тільки можуть. Одяг купують не в магазинах, а на оптових базах чи під час розпродажів. Наприклад, джинси, які коштують у супермаркеті $25, знаючи місця, можна придбати всього за $2.

- А скільки тобі платили на будівництві?

- $50 на день. Це мінімальна платня праці місцевого робітника. П’ятиденний робочий тиждень, два вихідні. Щоб заплатити за житло і харчування, вистачає тижневого заробітку.

Сашкові на Кіпрі дуже сподобалося. Чудова природа, гарний клімат. Влітку +40, дощів немає. Зима - сезон дощів. «Але що значить сезон дощів? Годину ллє, а цілий день - сонце. Температура - +15-20», - пояснює мій співрозмовник.

- А ще там дуже спокійно. У будь-який час дня чи ночі можна вийти на вулицю і не боятися за своє життя. Поліція тримає все під контролем. Острів невеликий, все телефонізовано, - розповідає Сашко. - Чи є там російська мафія? Про неї я нічого не чув. Є дрібні бандити. Узагалі, я був би не проти залишитися там назавжди. Райський куточок: чисто, спокійно, повно вітамінів.

- Так треба було на кіпріотці одружитися...

- Ні, це не для мене. Наші дівчата набагато кращі. Їх відразу виловлює око у натовпі, - зізнається Сашко. - А місцеві добре їдять і мало рухаються. Наслідки, самі розумієте, які... Надивився я там на наших дівчат 20-25 років. Завозять їх, як худобу, - партіями. Відбирають документи і - за роботу, дівчатка! Хтось займається консумацією, хтось - проституцією, але всі у боргах, і ніяких перспектив вибратися. Допомогти їм там нічим не міг.

Сашковій мрії залишитися на Кіпрі назавжди не судилося здійснитися. Одного прекрасного дня, а точніше о п'ятій ранку, його разом з іншими 20-ма нелегалами загребла поліція. Всі чудово знали, що зроблено це по доносу. Напередодні ввечері була грандіозна галаслива п’янка.

Коли пригадує той епізод, йому і досі гірко. Справа в тому, що він уже збирався піти від того господаря - той регулярно не платив, а все відкладав остаточний розрахунок на кінець місяця (хоча заведено платити щотижня). Сашко вирішив зачекати ще два дні (за цей строк у нього була оплачена кімната) і одержати свої $200. Ось саме у цей період його плани круто змінила поліція.

- За винятком свого робочого одягу, всі свої речі я завжди тримав спакованими, щоб у будь-який момент знятися з місця. Отож, коли нагрянула облава, я взяв свої валізи і пішов до поліцейської машини... Втікати не мало сенсу - вирахували б і впіймали. Законослухняні кіпріоти все одно б заклали.

Не гірше, ніж у санаторії

Так наш земляк опинився у кіпрській в’язниці. Як з’ясувалося, там не гірше, ніж у нашому санаторії. Після медобстеження та дезінфекції Сашко потрапив у камеру. Розрахована вона на трьох чоловік. О шостій ранку її відчиняють, і можна вільно ходити по всій тюремній території. Але о 22-ій - відбій, і забувати про це не варто. У вільний час можеш займатися чим заманеться: спати, дивитися телевізор (він один на кілька камер), читати у бібліотеці, митися в душі, грати у футбол, качати м’язи на тренажерах, вчитися - у тюремній школі безкоштовно викладають англійську та грецьку. Було це дуже доречно, бо у в’язниці - цілковитий інтернаціонал.

Годували як у ресторані. О 8:00 на сніданок подавали яйце, бринзу, хліб із маслом або повидлом, на вибір чай або кава, із цукром або ні. На обід - спагетті, квасоля або боби (все обов’язково з м’ясом), салати, скільки завгодно хліба, банани, апельсини, лимони... Якщо комусь було недостатньо, він міг взяти піднос з їжею до себе у камеру.

Сашка протримали у в’язниці трохи більше місяця. За цей час він навіть поправився. Хоча періодично його викликали на допити і грозилися тримати доти, доки він не дістане гроші на зворотну дорогу. Він особливо не хвилювався. Товариші по нещастю вже повідомили йому: за кіпрськими законами більше 40 днів тримати нелегала у в’язниці не можна. Врешті-решт так воно і сталося. Йому купили авіаквиток і вислали, при цьому він заробив позначку в закордонному паспорті.

Прощавай, казковий острів!

- Мабуть, років п’ять тобі туди не можна показуватися?

- Та ні. Мені вже туди вороття немає. Заборонили в’їзд назавжди, - посміхається Сашко. - Мабуть, кіпріоти розізлися, що у мене не було грошей на зворотну дорогу.

- Шкодуєш за Кіпром?

- Навіть не знаю, як сказати. З одного боку, так. З іншого - обман там поставлений на конвеєр. Привозять людей, обіцяють золоті гори. За важку працю не платять, весь час відкладаючи розрахунок. Потім господар викликає поліцію і здає своїх наймитів. Далі телефонує своїй знайомій, наприклад у Молдову, і вона привозить чергову партію живого товару. Молдован на Кіпрі зараз дуже багато, і вони значно збили ціну на робочу силу. Отож, на таких, як я, безсоромно наживаються нечесні люди.

Проте вдома особливого вибору у мене теж немає. Уже кілька місяців безуспішно намагаюся влаштуватися на роботу. Мабуть, знову рушу за кордон... Але послугами турфірм тепер навряд чи скористуюся. З мене вистачить - обпікся.