«Эх, дороги...»Водити машину я вчилась у Словенії - чарівній державі, розташованій поміж Альпійськими і Дінарськими гірськими масивами, з виходом до Адріатичного моря, з гарними автомобільними трасами, вихованими водіями і люб’язними поліцейськими. М’яко натискаючи педаль газу, я уважно спостерігала за трасою і водночас встигала боковим зором зафіксувати навколишні краєвиди. З швидкістю 100 і вище кілометрів на годину мій автомобіль - битий-перебитий ветеран балканських війн 1991-1993 років джип «Сузукі» з брезентовим дахом і легким ходом - минав повз гірські села і містечка з шпилями церков і ратушами на центральних площах, заквітчаними альпійськими будиночками-шале і традиційними для південних слов’ян будівлями з черепичними дахами і трояндами у дворі. Словенські дороги - якісні, гарно освітлені автобани - я досі згадую як одні з кращих споминів у словенському періоді мого життя. 28/2/2003 Повернення додому після піврічної відсутності перетворилося
не на культурний, а на водійський шок: поїздка від міжнародного аеропорту «Бориспіль»
нагадувала давній журналістський спогад і ще давніший радянський анекдот про
переваги пересування танками. «Ну, мала, ти даєш, ми ж їдемо по одній з найкращих
в Україні трас!» - здивовано зреагував на мій «танковий» пасаж водій нашої машини.
Але саме тоді я твердо переконалася, що з такою якістю автомобільних трас -
чи то з відсутністю її - водії мають обирати для їзди танки або БТР-и...
Відтоді минуло кілька років, але кількість ям, тріщин, «хвиль» на міських і
міжміських трасах України майже не зменшилась. І це при тому, що через Україну
проходять міжнародні транспортні коридори, які з’єднують Португалію з Росією,
Італію з країнами Балтії, сучасних варягів з нинішніми греками. Держави-учасниці
грандіозних побудов транс’європейських транспортних коридорів залучають до здійснення
цих планів величезні кошти, значні технічні нововведення тощо. Україна неодноразово
заявляла про свою участь у міжнародних транспортних проектах, навіть виграла
тендер на побудову швидкісних автомагістралей в Італії - але для власних доріг
щось часу не вистачає. Щоправда, в останні роки якість міжміських і міжнародних
доріг покращується, але варто від’їхати з житомирської чи, скажімо, одеської
траси убік... Зразу організм потрапляє в екстремальну ситуацію, не кажучи вже
про машину. Якщо ви подорожуєте джипом чи уазиком - ще нічого, виживете, і машина
не залишиться без коліс. Але легковушкою по сільських дорогах краще не їздити:
кажуть, що ризик - справа благородна, але чи варто ризикувати?
Подібне питання неодноразово виникало у багатьох іноземців, яким довелося подорожувати
Україною. Угорські та італійські дипломати взагалі переконані, що погані українські
дороги гальмують прихід інвестицій у державу, відлякують потенційних інвесторів.
Чесно кажучи, я дуже легко можу уявити, з якими почуттями західні бізнесмени
перетинають державний кордон України, наприклад, на КПП «Тиса»: з угорської
і словацької сторін - гладеньке шосе, з української - розбита, з вибоїнами траса.
«Українцям не варто вивішувати на своїх кордонах державні прапори - жахливі
дороги зразу покажуть, на території якої країни ви перебуваєте», - стверджують
іноземці. І згадують рідні німецькі автобани, швидкісні автомагістралі Угорщини,
Словенії, Італії.
А українським водіям я би порадила віднайти можливість - і одного чудового дня
виїхати за кордон, користуючись чотирьохколісним приятелем, і просто поїздити
європейськими трасами, насолоджуючись самими дорогами та навколишнім пейзажем. Богдана КОСТЮК

|