Як вижити в Америці? (ч. 2)Раненько піднявшись, десь близько сьомої ви на місці, під огорожею величезного цвинтаря на перехресті Форт Гамільтон і Тридцять сьомої. Там уже бовваніє з десяток постатей. Це все ваші конкуренти, і їх більшає з кожною хвилиною; починаються розмови, жарти, кава з крамнички на розі. Тусовка ця зовсім не здається зібранням похмурих безробітних. У декого пиво й навіть карти, щоправда, такі приходять пізніше. Та ось поряд пригальмовує машина контрактора, і її зразу оточує натовп. 29/11/2002 Читайте начало статьи:
Як вижити в Америці? (ч. 1)
Біржа
Контрактор означає приблизно те саме, що у нас підрядник. Тут так називають будь-кого, хто пропонує роботу. Починається торг. Перше питання звучить завжди однаково: що за робота? До другого – «скільки платиш за годину?» – може й не дійти, якщо треба, наприклад, довбати бетон: важкої роботи «біржовики» не люблять. Зразу ж встановлюють, на скільки годин праці розраховувати. Все інше – деталі, які можна обговорити в дорозі. Або не обговорювати – залежно від знання англійської.
Чи легко таким чином найнятись на роботу? Коли як. І кому як. На попит робочої сили може вплинути що завгодно – від єврейського свята Пурім чи вчорашньої статті в «Дейлі ньюс» до сьогоднішнього настрою поліцейського патруля. Часом контрактори з'являються кожні п'ять хвилин, а буває, зупиняється лиш дві-три машини за цілий день. Вам особисто крім здорового й не надто інтелектуального вигляду потрібна ще доза нахабства й швидкість реакції, аби обійти співвітчизника на старті.
Трудові навички й знання мови нехай поки не хвилюють – це вже наступний, вище оплачуваний рівень. Важливо бути рішучим. Одноденного заробітку у $50 хоча б раз на тиждень досить, аби прогодуватися двом чоловікам. На житло замало, але не хвилюйтеся передчасно: насправді ви матимете працю частіше і за кращу платню.
Біржа, однак, не засіб заробітку. Це передусім швидка допомога і джерело інформації. Саме тут нелегал-початківець найефективніше засвоїть «курс молодого бійця». Саме тут, а не з газет безплатних оголошень чи через кримінальників з агенцій працевлаштування він знайде роботу, яка дозволить йому почати нарешті віддавати борги своїм кредиторам в Україні.
Бруклінцям, що мешкають у найближчих будинках, не до вподоби збіговисько підозрілих типів, які вештаються й смітять де заманеться чи раптом юрбою вивалюють на дорогу в найнапруженіші для водіїв пікові години. Люди за кермом також телефонують до поліції і просять навести порядок. Помітивши патрульну машину, натовп неохоче розповзається навколишніми вулицями, аби за десять хвилин знов окупувати життєдайне перехрестя біля цвинтаря.
Арештовують дуже рідко. Для цього треба справді відзначитися. Але тим, хто загавився, не уникнути неприємного діалогу, примусової «очистки території» а то й штрафу. Дехто з «біржовиків» хапає відро й починає збирати пляшки та недопалки, не чекаючи поки примусять. Багато гірше, однак, що поліція розлякує роботодавців, яким за використання праці нелегалів загрожують значно серйозніші неприємності.
Нелегальне щастя
Нікого не в'яжуть і не висилають з країни тільки за те, що пересидів термін перебування, визначений візою: поліції досить мороки з грабіжниками й убивцями, а нелегальних іммігрантів нехай виловлює «іммігрейшн сервіс», якщо йому того хочеться. Завдяки цьому чудовому прояву американської міжвідомчої бюрократії мільйони нелегалів по всіх Сполучених Штатах живуть і працюють роками, не надто переймаючись загрозою примусового повернення на батьківщину. Щоправда, треба пильнувати, аби випадково не порушити закон навіть у дрібницях. Упіймають на порушенні – витурять без розмови.
Вважається, що кожен, хто ступає на американську землю, тільки й думає, як би це тут лишитися. Брехня. Навпаки, абсолютна більшість хотіла б повернутися. Нікому не подобається жити на вокзалі, – а Нью-Йорк, як не крути, лишається-таки великим вокзалом. Зате, як і на вокзалі, будь-який приблуда знайде тут харч і захисток від непогоди. А спробуйте-но вижити десь у прилизаному провінційному містечку, де всі одне одного знають! Легше повіситись, як казав один знайомий поет.
Саме тому й товчеться емігрантський інтернаціонал у цьому засміченому й безалаберному на перший погляд мегаполісі, повному підлих земляків і безкорисливих іноземців, добропорядних громадян-стукачів і добряків-полісменів, котрі не беруть хабарів, зате час від часу відстрілюють ще одного безвинного негра.
Дикі гроші
Вважається , що Нью-Йорк – дуже дороге місто. Спробуймо порахувати, знов-таки виходячи з особистих спостережень. Денний заробіток нашого нелегала на початку американської кар'єри – $50, тобто приблизно $1.000 на місяць. Харчування забере приблизно $150, місце в кімнаті на двох – $200, транспорт – $50. «Білли» – рахунки за телефон, електрику тощо – потягнуть разом ще на $50. Всього виходить $450. Не так уже й погано, за умови що цей хлопець не палить цигарок ($100 ), не дзвонить щотижня додому ($50), часом не випиває ($50), не обідає зрідка в китайській забігайлівці ($50), не купує одягу, взуття, побутових й туалетних дрібниць ($50), не віддає боргів ($?), не... не... не... і, звичайно, не хворіє. Раптова хвороба – найжахливіше лихо, яке тільки може спіткати невдаху-заробітчанина: адже лікування лише одного зуба обійдеться йому в $500!
Пам'ятаймо, що названі цифри мінімальні. Пам'ятаймо й інше: сюди приїздять не для того, щоб краще чи гірше пожити й розважатися, а для того, щоб урятувати від голоду власних дітей, переправивши якусь сотню в Україну... Втім, будьмо чесними: навіть якщо врахувати усі дрібні витрати, ця зайва сотня ще зостанеться. А як у нас в Україні? Чи лишається щось від мінімальної зарплати?..
Київ має тут, можна сказати, нью-йоркську репутацію – дорогого міста з високими зарплатами. Що ж виходить дорожче – Київ чи Нью-Йорк? Але, здається, ми відхиляємось від теми.
Читайте продолжение статьи:
Як вижити в Америці? (ч. 3)
Валерій ПАВЛОВ.
|
