Вальс – віденський, виконання – українськеВідень – місто римлян, іллірійців, готів, Габсбургів – зустрічає численних туристів монументальною архітектурою XVIII століття і пізніших часів, дбайливо збереженою і відреставрованою австрійцями. «Квіткою з каміння» називають віденці своє місто, яке є невід'ємною складовою їхнього повсякденного життя, яке вони вважають – і цілком справедливо – одним з найпривабливіших міст світу. 15/11/2002 Віденці обожнюють прогулюватися своїми вулицями і численними скверами, без зайвої метушні пити прославлену каву. До речі, цей унікальний подарунок у XV столітті їм зробив львів'янин Юрій Кульчинський – один з тих, хто разом з військом польського короля Яна Собеського у вересні 1683 року тріумфально увійшов до Відня після перемоги над турецькими вояками.
Допоки віденці смакують віденську (чи все-таки львівську?) каву, багатомовна туристична братія розглядає, фотографує, знімає на відеокамери архітектурні перлини австрійської столиці. Хофбург – комплекс королівських будинків, де створювалась і звідки керувалась могутня Австро-Угорська імперія Габсбургів, будинок австрійського парламенту і віденська ратуша, готична імпресія собору Святого Стефана, який віденці називають з ніжністю просто Штефі, і величний, неймовірно багатомірний, фантастичний у своїй величі Оперний театр – споруда 1869 року, майже повністю зруйнована у роки другої світової війни і відновлена у 50-ті роки. Нині Опера перебуває у черговому періоді часткової реставрації: біля східної стіни будинку кілька спітнілих чоловіків тягають мішки з цеглою по дерев'яній драбині нагору, де інша група чоловіків щось замішує, щось викладає по стіні... Несподівано чую: «Йоване, а щоб тобі грець, ти ж кладеш нерівно!» Ого! Свої люди у Відні! Журналістська цікавість магнітом притягує мене до того місця, де звучить українська мова.
За кілька хвилин з'ясовую, що згаданий вище молоденький Іван – Йован, як його називають вдома, в одному з карпатських сіл на Івано-Франківщині, – уперше потрапив до Відня, а перед тим працював у складі української заробітчанської бригади у маленькому угорському містечку поруч з австрійським кордоном. Будували «западенці» розбагатілим угорцям помешкання, а одного разу допомогли місцевому «новому угорцеві» відреставрувати старовинну садибу: останньому робота дешевої рабсили сподобалась, і він познайомив бригаду з австрійським бізнесменом, чия фірма виграла тендер австрійської мерії на реставрацію будинків в історичному центрі Відня.
Так семеро українців – знову ж таки на правах «дешевої робочої сили», але легально – потрапили до столиці Австрії. Працюють під наглядом австрійських бригадирів по десять годин на день, про обідні перерви і повноцінні вихідні дні тільки мріють. Разом з ними працюють троє полтавчан, усі живуть у старому гуртожитку «для переміщених осіб» і біженців. «Нас – європейців – у гуртожитку мало, більше арабів, вони ліниві, ходять по «соціалку» (соціальну допомогу) і по багатих арабських родинах... За їхнє перебування у гуртожитку сплачують або родичі, або арабські центри. А ми самі за все платимо», – пояснює Іван. Щоправда, і він, і його товариші категорично відмовились називати, скільки коштує проживання у гуртожитку і скільки вони заробляють грошей. Натомість повідомили, що знайомі з кількома українськими студентами-музикантами, які живуть у Відні нелегально і заробляють на життя тим, що грають на центральних вулицях столиці Австрії вальси і польки. «У центрі – легше, – пояснюють українські будівельники, – тут багато іноземців, і поліція не встигає зреагувати, почувши музикантів, чи то свої грають, чи ні...»
Окрім заробітчан з України, поблизу Опери і Хофбургу я зустріла кількох росіян (теж вуличних музикантів) і молоду білоруску, яка сиділа неподалік Штефі з табличкою «Я – з Чорнобиля» німецькою, англійською і російською мовами. Життя цієї категорії іноземців у Відні з туризмом пов'язати неможливо: якраз туристи допомагають виживати, кидаючи монетки, а інколи і банкноти молодим українським музикантам чи білоруській жебрачці. І над віденськими шпилями, маківками храмів, пам'ятниками і скверами линають австрійські мелодії у виконанні українців.
Богдана КОСТЮК.
|
