УКРАЇНЦІ В КРАЇНАХ БЕНІЛЮКСНині в Бельгії проживають понад чотирьох тисяч громадян українського походження. Більшість з них мешкають у містах Генк, Льєж та Брюссель. Зайняті вони переважно в різних галузях економіки і сфери обслуговування. Самі ж українці підрахували, що з них лише 1.200 осіб вільно володіють українською мовою. 15/11/2002
Українська діаспора в Бельгії не має помітного впливу на економічне та політичне життя країни. Водночас за піввіку проживання в Бельгії українськими громадськими організаціями та об'єднаннями накопичено чималий досвід громадсько-суспільної та культурно-освітньої діяльності, спрямованої на плекання української культури, звичаїв і традицій, збереження національної самобутності та етнічної ідентичності. Так, у 1947-49 pоки створений Український допомоговий комітет (УДК) мав 26 філій і три станиці з чотирма тисячами членів, понад 10 хорів, танцювальних і драматичних гуртків. Значний вплив на виховання молоді в українському дусі мали Бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка, музично-вокальний ансамбль «Явір», танцювальна група «Полтава» з провінції Лімбург, які здобули популярність не лише в Бельгії, а й у Франції, Німеччині, Люксембурзі, Австрії, де вони неодноразово виступали з концертами.
Активну громадську діяльність нині здійснюють такі організаційні інституції, як Український допомоговий комітет, Об'єднання українок Бельгії (УОБ), Союз українців у Бельгії (СУБ) та Союз української молоді в Бельгії (СУМ). Діяльність зазначених малочисельних об'єднань і організацій координується Головною радою українських громадських організацій Бельгії (ГРУГОБ), яку впродовж багатьох років очолює Омелян Коваль. Він же є головою УДК.
Надаючи значної уваги національному вихованню української дітвори й молоді, дбаючи про організацію літніх та зимових таборів, три крайові організації – УДК, ОУБ і СУМ – придбали в 1966 році оселю Франкополе, розміщену на десяти гектарах у мальовничих Арденнах. На території цього виховно-відпочинкового центру впродовж багатьох років неодноразово відбувалися молодіжні літні табори, зимові курси українознавства для студентської молоді, а також різні наради, з'їзди й конгреси українських організацій.
Наприкінці 1970-х pоків українські організації почали згортати свою діяльність. Це було насамперед пов'язане зі зміною поколінь. Краще збереглись релігійні організації, оскільки священики відзначалися великою активністю і прагнули згуртувати українців навколо церкви. Діяльність українських церков – православної і католицької – також перебуває під егідою ГРУГОБ.
Православну громаду УАПЦ в місті Генк започатковано в 1948 році. Нині православну парафію обслуговує диякон Віталій Дерев'янка. Зведена в 1988 році православна церква Святого архистратига Михаїла в Генку стала головним центром відзначення й святкування в Західній Європі тисячелітнього ювілею хрещення України-Русі. Побудована на кошти української громади церква в місті Генк стала не лише місцем релігійних відправ українців, а й осередком збереження та пропагування культури, історії, традицій та звичаїв українського народу. При церкві діє музей виробів сучасного українського прикладного мистецтва. Тут періодично влаштовуються різноманітні виставки (українських писанок, вишивок, ікон, листівок, декоративного мистецтва тощо), відбуваються концерти артистів з України. Так, коштом православної громади в місті Генк видано пісні з репертуару відомого українського кобзаря і лірника Василя Нечепи, який виступав тут з добродійними концертами.
Другим помітним духовним осередком української громади в цьому місті є греко-католицька парафія Св. І. Хрестителя. 22 квітня 2001 року в приміщенні церкви відбулось офіційне відкриття виставки українських вишиваних ікон та образів з колекції музею міста Львів. Ця культурно-мистецька подія проходила під патронатом посла України в державах Бенілюкс Володимира Хандогія, апостольського екзарха українців-католиків у державах Бенілюкс, Франції та Швейцарії Михаїла Гринчишина і архієпископа лондонського, західноєвропейського і новозеландського УАПЦ в діаспорі Іоанна.
Варто зазначити, що обидві українські церкви є архітектурними окрасами міста Генк. Вони занесені до багатьох туристичних довідників, ці культурно-релігійні центри охоче відвідують офіційні делегації, групи іноземних туристів, гості міста.
Українська громада в Бельгії і далі прагне зберегти своє національне обличчя та духовну самобутність у країні проживання в умовах іншомовного оточення, вона впродовж багатьох років сприяла тому, щоб Україна стала незалежною, а сьогодні у свій спосіб долучається до творення сучасної демократичної держави.
На думку керівників українських релігійних конфесій, українці, які залишились в Бельгії для постійного життя, нині живуть розсіяно і лише рідна церква зберігає їх від повної денаціоналізації. Виросло молоде покоління громадян українського походження, яке здобуло освіту у бельгійських вищих учбових закладах. Сьогодні в Бельгії вже працюють лікарі, інженери, адвокати, професори українського роду. Молодь дедалі рідше ходить до церкви й пасивно ставиться до участі в церковному житті обох парафій.
В силу історичних обставин сучасну українську діаспору в Нідерландах умовно поділяють на дві категорії: повоєнну, яка сформувалася у 1940-х роках із числа примусово вивезених з України в Німеччину та насильницьки переміщених осіб, та так звану новітню діаспору (четверта хвиля), формування якої припадає на початок 1990-х років. На сьогодні представники повоєнної діаспори складають незначну частину (близько 500 осіб) від загальної кількості українців, що постійно проживають у Нідерландах (1.500 осіб).
Внаслідок значних міграційних процесів 1950-60 років в історично-мононаціональному нідерландському суспільстві сьогодні присутні чимало представників інших національностей, які походять з країн Близького Сходу, Африки та Східної Європи. Однак, великою мірою завдяки толерантній національній політиці Нідерландів та високому економічному розвиткові країни, представниками цих груп населення ніколи не висувалися претензії щодо якогось певного національно-культурного відокремлення. Ця ситуація також стосується і української діаспори в Нідерландах, у ході розвитку якої фактично ніколи не виникало потреби забезпечення якихось певних прав, які часто пов'язуються зі статусом національної меншини.
1950-60-ті роки стали періодом активізації зусиль, спрямованих на об'єднання та організацію української громади в Нідерландах, які завершилися створенням єдиної «парасолькової» організації під назвою Спілка українців Нідерландів, керує якою нині професор Омелян Кушпета. Метою цього об'єднання стало підтримання зв'язків між українцями, проведення спільних культурних заходів. З часом діяльність цієї організації поступово пригасла, що було пов'язано зі старінням та відходом від справ її активних членів. На сьогодні справи української громади ведуться лише окремими особами, які продовжують їх переважно самостійно.
Основну масу четвертої хвилі в Бельгії та Нідерландах становлять, як правило, молоді люди, які на початку 90-х років приїхали до цих країн задля навчання, в пошуках роботи або ж взявши шлюб. На відміну від повоєнної, у новітньої діаспори зберігаються набагато ширші й тісніші зв'язки з рідними та знайомими в Україні та в основному більш об'єктивне та повніше розуміння становища в Україні. Ця категорія людей представляє собою прошарок економічно активних людей, які (або члени їх сімей з числа бельгійців, нідерландців та люксембуржців) займають дедалі важливіші ніші у соціально-економічному житті країни. У перспективі це може дати їм можливість сформувати діаспору, яка більш ефективно просуватиме інтереси України в економічній, науковій, культурній сферах, розповсюдженні об'єктивної інформації про ситуацію в нашій державі тощо.
Ігор ВИННИЧЕНКО, директор Інституту досліджень діаспори.
|