ПОМЕР НА ПАНЩИНІ? (ч. 3)Що більше впевненості буде у вашій поведінці, що охайнішим буде ваш зовнішній вигляд – то більше шансів злитися з натовпом звичайних італійців чи австрійців. 2/8/2002 Читайте начало статьи:
ПОМЕР НА ПАНЩИНІ? (ч. 1)
Не останню роль у виживанні за кордоном відіграє схильність, в кращому розумінні, до мімікрії. Придивіться, як звичайно вдягнені перехожі, які в них здебільшого зачіски, в якому напрямі в певні години рухається натовп по вулицях. Дізнайтеся, як і де купуються багаторазові квитки на проїзд у транспорті загального користування, які крамниці (і коли) практикують розпродаж зі знижками. Контактуйте із земляками. І заощадите незайві гроші, і ще хоча б на трошки увійдете у тамтешній загал.
Перед поїздкою неодмінно треба вивчити літературу щодо країни вашого майбутнього перебування. Традиції, свята, кліматичні умови, звичайний розпорядок дня пересічного „буржуя» (години прийому їжі, перерв в роботі тощо) – дуже важлива інформація, не володіючи якою, складно розраховувати на інтеграцію в зовсім новому для вас суспільстві.
Дуже важливо вивчити хоча б сорок-п'ятдесят найуживаніших слів та сталих словосполучень мовою країни, до якої прямуєте. Там навчитеся швидко – виходу іншого не буде, але ж і на початку знати фразу «Я шукаю роботу» не завадить. Звичайно, видатним лінгвістом після оволодіння матеріалом туристського розмовника ви не станете, проте пачку цигарок або пляшку води зможете купити без сторонньої допомоги. (А взагалі, вчить англійську, іспанську, французьку – може, плюнете на тії закордони та знайдете в Україні роботу перекладачем.) Важливо запастися елементами мовного етикету: словами подяки, вітання, іншими дипломатичними прийомчиками. Посміхайтеся частіше, врешті решт.
Ще один аспект проблеми отримання роботи за межами вітчизни – стосунки з навколишнім людським середовищем. Ви для свого роботодавця – ніхто, звати вас – ніяк. Логіка його проста. Якщо ви іноземець і прийшли до нього найматись – значить, у себе в країні у вас або проблеми з правоохоронними органами, і через те вас не беруть на роботу за фахом, або ви – ледар і не бажаєте сумлінно працювати у себе вдома, ось і вирішили відбивати роботу у Ганса, Франсуа, Маріо або Іцхака. І ставитись до вас будуть саме таким чином – передусім, як до конкурента, до того ж як до потенційного злодія чи ледаря.
Якось авторові цих рядків потрапила до рук вельми цікаве листування двох посередницьких бюро з працевлаштування. В одній з інструкцій відкритим текстом було написано, що клієнтам бюро (здогадайтеся, в якій саме країні) потрібно вже під час першої співбесіди втокмачити, що вони продаються в холопи. І якщо вже вони звернулись по допомогу до посередника, мусять бути свідомі того, що вони є невдахами і їм роблять величезну послугу, відправляючи на рабську працю.
Що стосується самої роботи, не варто розраховувати на інженерні посади, кондиційовані кабінети і секретарку з довгими ногами. Ваша доля – підсобний робітник на будівництві, доглядач за дідуганом після інсульту (який ходить під себе щопівгодини) тощо. Взагалі, згадайте будь-яку професію та роботу, на яку ви в житті не погодитесь – і матимете уявлення, чим доведеться займатись.
Причому на роботу, скажімо, сміттярем або асенізатором і годі сподіватись – на Заході це, хай і малошанована, проте високооплачувана робота, і профспілка дбає про те, щоб до праці лайновоза залучались лише її члени.
За кордоном, втім, існує велика кількість посередників, які допомагають влаштуватися на роботу. Але гарантії, що, відпрацювавши місяць, ви отримаєте хоча б половину зароблених грошей, немає ніякої. Почасти посередник і ваш майбутній хазяїн домовляються, частину зароблених вами грошей передають фірмі-посереднику, а вам скажуть – до побачення і ... І все. Кому ви підете скаржитись в незнайомій країні, та ще й не знаючи мови? Навіть якщо і знайдете кому.
Наслідком буде ситуація, описана на початку статті – наручники, тюремна камера, депортація. Потрібно сказати, що майже 100% контор з вивіскою «Робота для емігрантів та туристів» – це саме такі посередники. До речі, гроші за пошук роботи для вас вони братимуть наперед, а сума може скласти від 50 до 150 американських рублів.
Але уявімо, що все в порядку. Ви працюєте, щотижня або щомісяця отримуєте належні вам гроші, вже розумієте, коли вам англійською або іспанською пропонують працювати краще і швидше. Як зароблене переслати додому? Система «Вестерн Юніон», широко розрекламована в світі, дере такий відсоток за послуги, що сльозами вмиєшся, коли віддаватимеш так важко зароблене усміхненому хлопчакові в краватці.
Можна, звичайно, скористатись послугами співвітчизників із, знову таки, посередницьких контор. Можна передати гроші з оказією. Проте ці способи не є безпечними. Оказер може запити або виявитися ласим на чужий шматок. Посередник – сьогодні він чемно сидить у офісі, а завтра, зібравши гроші з сотні-двох таких бідак, як і ви – щезнути в невідомому напрямку.
Порадити в такій ситуації щось одне складно, але найкращий вихід – ще вдома завести кредитну картку в банку, що має представництво в країні, де ви сподіваєтесь працювати. Картку залишаєте рідним, а самі, діставшись за кордон і заробивши такі-сякі гроші, просто вкладаєте їх у відділення потрібного банку. Здебільшого в такий спосіб ви уникаєте зайвого ризику та витрат. При цьому ви втрачаєте лише відсоток, узятий банкоматом за переведення готівки.
Якщо ж прямого партнерства між цими банками немає, то частину грошей «відкусять» банки-посередники у цій партнерській системі. Що більше банк (або банківська система), що більше представництв у різних країнах охоплено. Варіант другий – заводити рахунок та кредитку в зручному для вас банку в країні вашого перебування, з єдиною умовою, щоб вона підлягала міжнародним стандартам банківських операцій типу VISA, MASTER CARD тощо. І вже тоді цю картку переказати родичам. Звісно код користувача кредиткою треба сповіщати окремо. Витрати – 2-5% за переведення в готівку та 1-3% – за конвертацію у гривню.
Звичайно, поради та спостереження, наведені у цій статті, не є панацеєю від усіх прикрощів та негараздів, які очікують на наших заробітчан. Люди щодня ідуть шукати гараздів. Комусь поталанить, комусь – ні. Як було б добре, щоб не виникало навіть приводу для таких публікацій, а наші журналісти займались дослідженням долі іноземних робітників в Україні.
На жаль, усе навпаки – їдуть наші хлопці і дівчата в далекі краї, і немає на те ради. Чи виправиться щось з часом – невідомо. Уряд рапортує про покращення економічної ситуації мало не щодня, але де воно, те покращення? В кишені чомусь не відчувається. Але ми будь-що сподіваємось на краще, і це також в національному характері. Як в Лесі Українки – «Contra spem spero»...
Оксана ЦЕАЦУРА.
|
