ПОМЕР НА ПАНЩИНІ? (ч. 2)А тепер повернемося до початку – що робити, коли рішення про необхідність їхати за кордон на пошуки кращої долі вже прийнято, гроші на дорогу позичено, з родичами слоїк самогону випито? 2/8/2002 Читайте начало статьи:
ПОМЕР НА ПАНЩИНІ? (ч. 1)
Звичайно потенційні заробітчани, які не мають родичів або добрих друзів за кордоном, йдуть до кращої долі двома шляхами. Перший – це виїзд в дальні краї на свій страх та ризик туристом в складі тургрупи або індивідуально. Другий – звертання в так звані кадрові агентства, які начебто гарантують працевлаштування та пристойні заробітки в одній з багатьох країн мрій.
Щоб отримати візу на право в'їзду в розвинені країни, потрібно здійснити довгу подорож по розмаїтих консульствах, які відгородились від народу автоматниками, вибухобезпечними дверима та системами безпеки. Прорватись до них, звичайно, можна. Але тут виникає інше питання – з вас попросять запрошення від громадянина країни, куди ви зібрались їхати, і купу різних паперів та папірців.
Якщо припустити, що запрошення в вас наявне, готуйте ще гарантію від того, хто запрошував, що він буде опікуватись вами. Тобто оплатить в разі чого ваше лікування, годуватиме вас за свій рахунок та забезпечить житлом. Вам потрібно буде надати страховий поліс, можливо – довідку про щеплення, про стан здоров'я. Можливо, з вас вимагатимуть розписку, у якій ви даєте зобов'язання повернутися в Україну в терміни, зазначені в визі.
Окрім грошей на авіаквиток, вам потрібно мати при собі кредитну картку, виписку з особистого банківського рахунку або просто пристойну суму готівкою. Це для того, щоб консульські працівники впевнилися, що ви дійсно їдете споглядати буржуйські краєвиди, а не складати конкуренцію тамтешнім пролетарям.
Дуже часто в консульствах потрібно надати довідки з роботи, про склад сім'ї, про наявну нерухомість та автомобілі. Якщо ви не є власником квартири, ви безробітний – шансів отримати візу майже не маєте. Трапляється й так, що у претендента з комплектом паперів – усе гаразд, але у видачі візи йому відмовлено без коментарів. На це не треба ображатися: посольські працівники – високофахові професіонали-візуалісти, оперують гласними та негласними інструкціями.
Вони вивчають і папери, і вас: вашу зовнішність, манери, моторику, реакції. Їхнє покликання – представляючи певну країну в Україні, відсікти усі небажані прояви до своєї країни та її громадян ще до в'їзду в неї. Їм треба віддати належне – якщо, наприклад, ви не можете впоратися із коректною підготовкою власних документів в себе вдома чи вичерпно з`ясувати усі питання із «посольцем», то що ви заспіваєте на чужині?! Найкращий фахівець, схильний до конфліктів, чи просто неохайний – також кандидат у «відмовники».
Туристичні агентства, через які ви купуватимете візу та квиток, гарантуватимуть вам одержання візи, гроші за їх послуги ви сплатите, але потім – виникає питання. Справа в тому, що турфірма не бере, та й не може взяти на себе відповідальність за дії консульських працівників Німеччини або якоїсь там Іспанії.
Навіть отримавши візу, ви ще не можете бути впевненим, що ваша подорож не припиниться вже на паспортному контролі в країні прибуття. Що може не сподобатись прикордонникові – ваше фото в паспорті, неголене обличчя в чоловіка або занадто яскравий макіяж в жінки – не вгадаєте в житті. Проте вас мають право без пояснень розвернути в бік літака і побажати щасливої дороги на батьківщину.
Кадрові агентства, як правило, гарантують вам геть усе, беруть передоплату за послуги і «юридично супроводжують» вас до отримання візи. Їх контрагенти за кордоном, можливо, і підшукають вам роботу, і допомагатимуть у переведенні зароблених грошей в Україну, проте – будьте уважні та обережні. Справа в тому, що в жодному договорі жодне агентство не бере на себе зобов'язань щодо перетину вами уявної риски на підлозі під назвою державний кордон. Це – ваш ризик, і грошей, в разі вашого передчасного повернення з мандрівки за статками, вам не повернуть. А закордонні спеціалісти з працевлаштування можуть запропонувати вам таку роботу і на таких умовах, що не дай боже. Але гроші з вас за зустріч, консультації та декілька телефонних дзвінків стягнуть неодмінно.
Скажімо, в Ізраїлі вас можуть допитати представники Міністерства внутрішніх справ і на підставі своїх висновків, про які вам не зобов'язані доповідати, винести рішення: „Не пускати». Чому? А їм здається, що ви приїхали займатися проституцією. Або, на їх думку, ви можете складати небезпеку для... Та для будь-чого і будь-кого. Не має значення. Візьми речі і – на вихід! Щоправда, вас називатимуть паном і будуть максимально ввічливими. Якщо захочуть.
Але припустимо, що ви вже перетнули кордон омріяної країни. Ви їдете і відчуваєте на потилиці десятки поглядів. Чому ж ви привертаєте увагу оточуючих? Ну, по-перше, з пластиковим пакетом по вулицях західних країн пересуватись не прийнято, тим більше заходити з ним до кафе. Пакети служать виключно для переміщення продуктів або речей від місця купівлі до дому – не більше.
По-друге, взимку светри не потрібно заправляти в джинси, а власне джинси – в чоботи. Влітку ж, опинившись в одній з країн Середземномор'я, носіть футболку навипуск. Це не мода, просто таким чином ви менше пітнітимете. До речі, на Заході приймають душ щонайменше два рази на день. Якщо спочатку не буде такої можливості – принаймні треба опилити себе з голови до ніг дезодорантом. Взагалі, в забугоррі чоловіча поличка в ванній кімнаті містить не менше косметичних засобів, ніж жіноча.
По-третє, наші земляки не вміють ходити по вулицях. Ми не ходимо – ми з острахом пробираємось через життя. Згадайте, як в американських бойовиках виходять поліцейські зі своїх машин – повільно, плечі розправлені, впевненість у кожному русі, кожному жесті. Так ось, за межами колишнього соцтабору так пересуваються геть усі, випромінюючи навкруги відчуття власної гідності.
Взагалі, наліт совковості товстим шаром вкриває, на жаль, більшість з наших співвітчизників. На батьківщині ми звикли до приниження, до схиляння голови перед першим ліпшим представником влади. За кордоном ці звички, особливо наш перманентний переляк при появі на горизонті міліції, може призвести до небажаних наслідків. Психологія західного обивателя така, що він бачить в поліцейських захисників та помічників у скрутних ситуаціях. Явні спроби уникнути зустрічі з поліцією, різкі розвороти на 180 градусів, бігаючий погляд – і до вас неодмінно підійдуть із небажаними запитаннями, причому діалог може закінчитися браслетами на зап'ястях.
Читайте продолжение статьи:
ПОМЕР НА ПАНЩИНІ? (ч. 3)
Оксана ЦЕАЦУРА.
|
