Каждый человек имеет право на свободу передвижения

ГЛАВНАЯ - АРХИВ - РЕКЛАМА - События - Эмиграция - Работа - Учеба - Визы - Туризм - Аэробус - Деньги - Недвижимость - Шопинг - Технологии - Здоровье - Фотокадр
- Гид гурмана - Автотур - Странники - Зона закона - Безопасность - Интеграция - Страноведение - Культура - Просто жизнь - Иностранности - Спортивный интерес - Личный опыт

Географический указатель

СПОРТБРЕНД

Содержание номера и географический указатель: «Заграница» №44 (97)

РАБОТА


Українська жінка за кордоном

Це явище нікого не дивує. В Західній Україні виїзд жінок на так звані заробітки став масовим явищем. Мало яка з родин на Галичині може похвалитися тим, що всі дорослі працюють у рідній державі. І все ж заробітчанами переважно залишаються жінки. Зчаста такі поїздки приводять не лише до драматичних, але й трагічних наслідків.

20/11/2001

На Івано-Франківщині упродовж останніх років не минає і тижня, щоб місцева преса не надрукувала чергового матеріалу про перебування галичан за кордоном: аналітичні статті журналістів, розпачливі сповіді жінок та чоловіків, повідомлення про чергову смерть у чужім краю. Здебільшого ж розповіді все ж таки ведуться про долю жінок. Саме на їхню працю, переважно як прислугу, існує попит у сусідніх європейських країнах. Чоловіків, як правило, приймають лише за будівельними спеціальностями. Ринок цей швидко наповнюється. Отож і особливої пропозиції на вітчизняну чоловічу робочу силу за кордоном не існує. Рахунок емігрантів в пошуках роботи на Галичині вже пішов на сотні тисяч.

Відвідавши минулого тижня польське місто Жешув, я зустрів цілу колонію українців на місцевому ринку. Лише одне з сіл Івано-Франківщини в Коломийському районі було представлено в цьому польському місті ста п'ятдесятьма працівниками. Понад сотня з них – жінки. Жінки працюють за кордоном упродовж років. Про те, як виглядають їхні мами, забувають діти. Вони забувають їхні обличчя, їхній голос. Вістки від мам передає час од часу лише «Вестерн-Юніон» у вигляді американських доларів.

Спершу я планував узяти інтерв'ю у когось з тих чоловіків, чиї дружини, сестри або ж матері працюють за кордоном. Але подумав, що це буде своєрідним парадоксом, якщо моя рідна старша сестра вже чотири роки працює в Греції. А відповідно двоюрідна спершу працювала три роки в Туреччині, а вже понад 5 років також у Греції.

Їхні долі майже однакові. Чоловіки практично втратили роботу і відвідують її лише за звичкою. Переконати їх щось змінити у своєму житті неможливо. Моя сестра Дарка – вчитель за професією. Вона все життя викладала в школі. Зрозумівши, що в родині можна сподіватися лише на себе, вона несподівано, принаймні для всіх близьких, поїхала до Греції.

Про те, як починалось її життя на чужій землі, вона сказала, що не розповість ніколи й нікому. Не знаю, що під цим розуміти. Перший рік вона працювала і практично не виходила за межі подвір'я господарів. З одного боку – щоб не спіймала поліція і не депортувала. З іншого боку, вона практично не розуміла жодного слова грецькою. «Я розмовляла лише з собакою», – розказувала вона під час свого першого приїзду додому.

Але ж наскільки наші жінки талановиті. Після трьох років життя в Греції, прислуговуючи старим та немічним жінкам і чоловікам, виконуючи всю можливу роботу в будинку, вона вивчила мову, навчилась читати і писати. Врешті вона знайшла роботу у старої самотньої жінки, колишнього адвоката і навіть заприятелювала з нею.

По трьох роках перебування в Греції цьогорічного Різдва вона врешті вперше приїхала додому. З Греції їй телефонували практично щодня: «Повертайся». Самотня жінка кликала її до себе. Вона запропонувала і своєму чоловікові поїхати до Греції, але він відмовився і продовжує відвідувати свій завод, який уже практично не працює. Сестра ж повернулась до Греції.

У кожному із сіл та містечок Галичини таких історій тисячі. У деяких з них жінок залишилось настільки мало, що чоловіки фактично стали мамами. От тільки п'ють вони не так, як жінки. А ніби заливають своє горе оковитою, якщо насправді воно є таким.

Я не знаю, коли моя сестра повернеться додому. За нею сумують старенькі батьки, за нею сумую я. Я не можу збагнути, чому чоловіки в цій державі не можуть відстояти долі своїх жінок. Багато з них так і ніколи не повертається з чужих країв. Дехто виходить там заміж. Дехто не хоче повертатись. Хтось гине, а хтось просто зникає, розчинившись у чужому бутті.

Якщо говорити про те, що нинішня доля значної частини жінок Західної України – це трагедія, це, без перебільшення, не сказати нічого. Їхня доля у руках численних турагентств, або як їх ще називають, агентств з работоргівлі, що ледве не щодня вивозять живий товар, який слухняно і приречено шикується для того, щоб завантажитись в автобуси з іноземними номерами.

Іван КОСТЮК,
українська служба радіо «Свобода».




ШЕСТЬ ВИДОВ ФРАНЦУЗСКОЙ ЛЮБВИ
Что ждет девушку, впервые попавшую в Париж?

Любой зверек,
будь он последний гад,
насильной смене родины не рад

ФЕМИНИЗАЦИЯ АРМИИ
В Израиле женщины наконец-то добились равноправия с мужчинами





В ЕВРОПУ – БЕЗ ВИЗ
Что должны знать украинцы, чтобы успешно воспользоваться безвизовым режимом с ЕС

ИЗ ТУРИСТОВ – В АБОРИГЕНЫ
Гражданам некоторых стран стать австралийцем теперь легче

КАК СТАТЬ ЗУБНЫМ ТЕХНИКОМ
Профессии зубного техника в Германии обучают по дуальной системе


ГЛАВНАЯ - АРХИВ - РЕКЛАМА - События - Эмиграция - Работа - Учеба - Визы - Туризм - Аэробус - Деньги - Недвижимость - Шопинг - Технологии - Здоровье - Фотокадр
- Гид гурмана - Автотур - Странники - Зона закона - Безопасность - Интеграция - Страноведение - Культура - Просто жизнь - Иностранности - Спортивный интерес - Личный опыт

«Заграница» - газета об эмиграции, работе, учебе и отдыхе за рубежом. E-mail: info@zagranitsa.info


© «Заграница» (1999-2018)