Каждый человек имеет право на свободу передвижения

ГЛАВНАЯ - АРХИВ - РЕКЛАМА - События - Эмиграция - Работа - Учеба - Визы - Туризм - Аэробус - Деньги - Недвижимость - Шопинг - Технологии - Здоровье - Фотокадр
- Гид гурмана - Автотур - Странники - Зона закона - Безопасность - Интеграция - Страноведение - Культура - Просто жизнь - Иностранности - Спортивный интерес - Личный опыт

Географический указатель

СПОРТБРЕНД

Содержание номера и географический указатель: «Заграница» №11 (64)

ПРОСТО ЖИЗНЬ


Навіщо «додаткова» освіта новим канадцям?

Серед іммігрантів середнього віку, що навчаються в канадських університетах та коледжах, я не зустріла жодного, хто б не мав вищої освіти, отриманої ще на батьківщині. Я була здивована, тому й запитувала: «Навіщо вам потрібна ця «додаткова» освіта?» Та у відповідь чула: «Щоб влаштуватися на роботу за фахом...»

0/3/2001

Втім, колишні українські фахівці, що нині мешкають у Канаді, з цього приводу мають дві точки зору. Одні вважають, що головне – вивчити англійську на рівні, необхідному, аби пройти співбесіду по працевлаштуванню, бо наявністю диплому, мовляв, тут ніхто не переймається. Другі впевнені: отримання тутешньої освіти в декілька разів збільшує шанси знайти хорошу роботу. Крім того, вступити до вузу часом набагато легше, ніж підтвердити свій колись отриманий диплом. Причому, друга точка зору – переважна.

НІЯКОГО КОНКУРСНОГО МАРАФОНУ

Щодо вступу до вищого учбового закладу в Канаді, то дійсно, тут це зробити набагато легше: немає того конкурсного марафону, вступних іспитів та безсонних ночей в очікуванні результатів, до яких ми були готові у Києві чи то у Львові. У Канаді, щоб стати студентом, слід виконати досить прості формальності – вчасно заплатити за навчання і заповнити анкету. Щоправда, існують, певна річ, деякі вимоги. Ну, скажімо, для вступу до університету необхідно пройти тестування на знання англійської мови – ТОЕЛ, для коледжу рівень володіння мовою може бути нижчим. Але, знову ж таки, ці іспити не є вступними. Їх складають перед поданням анкети. Якщо не бажаєте проходити письмове тестування, можна пройти навчання на спеціальних вступних курсах (до речі, також платні), які існують при багатьох коледжах. Закінчивши їх, можете вважати себе студентом.

Більшість студентів-іммігрантів «беруть» у Канаді ту ж саму професію, що колись одержали вдома. Мені зустрічались студенти коледжу, за плечима яких був великий досвід практичної і навіть викладацької роботи з цієї ж спеціальності в українських вузах. Виключення складає лише та частина новоприбулих, чия професія, так би мовити, не зовсім «канадська». Це, як правило, люди гуманітарного фаху – філологи, артисти, журналісти, вчителі.

Що ж, їм нічого не залишається, як перемінити спеціальність. І ось тут постає майже гамлетівське питання – яку саме професію обрати (чи не обрати) на майбутнє життя? Зрозуміло, що помилка на цьому найвідповідальнішому етапі може обернутися великим розчаруванням.

...У Сімферополі Марина викладала французьку мову в середній школі. Згодом, переїздивши до Канади, пішла на приватні комп'ютерні курси, адже стільки чула правдивих історій, як легко потім влаштуватися з такою освітою. Коли ж закінчила курси, прийшла до висновку: душа аж ніяк не лежить до цієї роботи.

– Заплатила гроші за навчання, і чималі, – зітхає вона, – а тепер знову вкладаю їх в освіту. Цього разу подала заяву вже до державного коледжу на курси медсестер. Здається, що ця професія мені більше до вподоби...

ЧИ ЛЕГКО САНЧАТА В ГОРУ ТЯГНУТИ?

Втім, при уявній простоті прийому до вузу стати володарем диплома в Канаді не так-то й легко. Система вищої освіти тут, здається, побудована за відомим законом природи: залишається сильніший. А в Україні як? Вступ до вищого учбового закладу – це ще не гарантія одержання солідного документу про вищу освіту. Навіть той, хто інколи «завалить» будь-який перевідний іспит, має можливість його скласти вдруге. А то і втретє... Що ж, канадці звикли до іншого. Скажімо, не написав тест – знову плати гроші, бери повторний курс і повторно складай іспит. Інколи ситуація нагадує замкнуте коло.

Мені зустрічались студенти, які провчилися в коледжах майже по подвійному терміну. Між тим, сама система викладання в Канаді теж зовсім не схожа на українську. В обов'язки викладача не входить «розтлумачування» студентам предмету. Під час лекції професор головним чином відповідає на запитання учнів стосовно опрацьованого ними (самостійно!) матеріалу. До того ж, час, відведений на лекцію, складає не півтори години, а всього сорок п'ять хвилин. Авжеж, його недостатньо, щоб роз'яснити всі тонкощі предмету. Мабуть тому програма будь-якого курсу нагадує стрімкий марафон. До того ж, на лекціях студентів дуже часто тестують – мовляв, треба ж перевірити, як вони засвоїли матеріал. Отож, починаючи з цього етапу і відбувається той самий «природний відбір». Проходять його далеко не всі. Тому, скажімо, якщо на початку семестру одна група в коледжі нараховує приблизно тридцять студентів, то наприкінці їх кількість скорочується як мінімум на чверть. А після фінальних іспитів (по закінченню кожного семестру) студентів стає ще менше.

Колись мені розповіли, що із шестисот студентів, які вступили до престижного університету в провінції Онтаріо, з дипломами вийшли лише... вісімнадцять.

– Сказати, що вчитися в канадському коледжі важко, мабуть, не сказати нічого, – скаржиться Ольга, яка приїхала з Тернополя. І потім пояснює: – Постійні перевірки вкрай виснажили мою нервову систему! Ну уяви собі: дають сім-десять сторінок, надрукованих дрібне-е-есенькими літерами, на них – п'ятдесят запитань, до кожного – по п'ять відповідей. За тридцять-сорок хвилин я маю все це прочитати, зрозуміти і «висмикнути» правильну відповідь. Причому запитання сформульовані таким чином, що навіть канадця зіб'ють з пантелику. А що вже казати про нашого брата-іммігранта? Тому й виходить, що матеріал знаю, причому непогано, а завдання те зрозуміти не можу. Отож під час тестування хвилююся, по два-три рази перечитую питання, а погляну на годинник – серце німіє: залишилось декілька хвилин, а я ще з першою сторінкою ніяк не розберусь. Хіба в такому стані важко зробити помилку?!

Ольга приїхала до Канади два з половиною роки тому. За фахом вона інженер-програміст. За тим же фахом пішла до коледжу. Та вже після першого семестру залишила навчання – не витримала навантаження та випробування тестами. А якщо їх полічити, то протягом семестру (чотирнадцять тижнів) студент має скласти близько сорока письмових тестів, а інколи й більше. Мабуть, недарма кажуть, що тут існує ціла наука, як їх складати. До того ж, учні в місцевих школах звикають до них ще змалечку. Тоді як багатьом новоприбулим нашим землякам, навіть фахівцям високого класу з вищою освітою, звикнути до них ой як нелегко. Проте не всім.

Серед моїх знайомих є ті, хто закінчив тутешній вищий учбовий заклад, причому з відзнакою, і вже знайшов хорошу престижну роботу. Відкривши в Інтернеті відповідну сторінку, де перелічені всі місцеві університети та коледжі, одразу можна помітити, що кількість їх чимала. Серед них левова доля припадає на так звані приватні коледжі. Навчання в них, як правило, разів у п'ять дорожче, ніж у державних. Наприклад, в державному коледжі один семестр навчання коштує близько тисячі доларів, в приватному – від п'яти до дев'яти тисяч. Але гроші, кажуть, – діло наживне. А от знання – це скарб, і за плечима цей вантаж не носити. У Канаді завжди можна взяти позику на будь-яке навчання – чи то державне, чи то приватне.

Держава, як у нас казали, іде назустріч кожному, хто бажає опанувати той чи інший фах. Різниця лише в розмірі боргу, який треба повертати, тільки-но знайдеш роботу. А щодо кінцевої мети – одержання канадського диплому, – то лідерство належить приватним вузам. Кажуть, що вимоги там більш лояльні, ніж у державних: це, мовляв, перш за все – бізнес. А в бізнесі, як відомо, чим більше клієнтів – тим більший прибуток. Мабуть тому навіть серед народжених у Канаді поширена думка, що з двох осіб, що наймаються на роботу, перевагу віддають власнику державного диплома. Мовляв, приватний вуз – це лише «скоринка», а от державний – знання. Втім, напевно багато людей з цією точкою зору не погодяться. І зовсім не випадково.

В Канаді достатньо іммігрантів, які після навчання у приватному коледжі досить швидко влаштувалися за фахом та ще й в престижну компанію. До речі, я зустрічала і таких, хто з державним дипломом витратив на пошуки роботи півроку-рік. Частково це пояснюється тим, що велике значення для працевлаштування має досвід роботи. Причому, – місцевий, канадський. Саме цьому досвіду, а не стільки наявності будь-якого диплому, фахівці по кадрах, які сидять майже в кожній серйозній компанії, приділяють величезну увагу. Недарма більшість іммігрантів, особливо тих, хто намагається одержати канадську освіту, обирають переважно вищий учбовий заклад, де є так звана «кооп-програма». Крім навчання там вимагають два семестри відпрацювати безпосередньо на підприємстві (інколи за це навіть платять гроші). Отриманий цінний досвід надає шанс влаштуватися на постійну роботу. Причому – більший шанс, ніж від двох до п'яти років виснажливого навчання в тому ж вузі.

Олена ВОЛОШИНА.




ШЕСТЬ ВИДОВ ФРАНЦУЗСКОЙ ЛЮБВИ
Что ждет девушку, впервые попавшую в Париж?

Любой зверек,
будь он последний гад,
насильной смене родины не рад

ФЕМИНИЗАЦИЯ АРМИИ
В Израиле женщины наконец-то добились равноправия с мужчинами





В ЕВРОПУ – БЕЗ ВИЗ
Что должны знать украинцы, чтобы успешно воспользоваться безвизовым режимом с ЕС

ИЗ ТУРИСТОВ – В АБОРИГЕНЫ
Гражданам некоторых стран стать австралийцем теперь легче

КАК СТАТЬ ЗУБНЫМ ТЕХНИКОМ
Профессии зубного техника в Германии обучают по дуальной системе


ГЛАВНАЯ - АРХИВ - РЕКЛАМА - События - Эмиграция - Работа - Учеба - Визы - Туризм - Аэробус - Деньги - Недвижимость - Шопинг - Технологии - Здоровье - Фотокадр
- Гид гурмана - Автотур - Странники - Зона закона - Безопасность - Интеграция - Страноведение - Культура - Просто жизнь - Иностранности - Спортивный интерес - Личный опыт

«Заграница» - газета об эмиграции, работе, учебе и отдыхе за рубежом. E-mail: info@zagranitsa.info


© «Заграница» (1999-2018)